Стонадцять халеп Остапа Квіточки

Докторська

Павло Панасович дивився на Бублика і не бачив його. Але в тому нічого дивного. Дивніше було б, якби Бублик у вольєрі таки сидів. Уважний читач вже, мабуть, здогадався, що замість Бублика в загоні сидів не хто інший, як Вельзепер. Еге ж, невеличкий чортик з карамелькою за щокою.

— Е-е-е-е... — спробував щось сказати директор школи, але не зумів. — А-а-а-а... — спробував іще раз, однак все марно.

Він подивився на Остапа, проте й Остап тепер скидався на суцільний знак запитання. У цю мить вони обидва нагадували двох збитошних школярів, яких вивели на чисту воду, викривши їхні витівки. Директор і вчитель мовчки чекали на бурю, що мала ось-ось вибухнути. Адже вийшло, що вони піддурили головного інспектора. І ніякого байбака в школі немає. Отже, Глинятинську дев’ятирічну школу таки закриють.

І Василь Васильович заговорив:

— Я так розумію, це не зовсім байбак, панове? — звернувся він до закляклих директора і Остапа.

Ті винувато кивнули.

— А що воно таке? — знову спитав головний інспектор.

Павло Панасович і Остап стенули плечима.

— Не знаєте?!

Директор з Остапом мляво закрутили головами.

— А я знаю! Я знаю, що це, панове! — Василь Васильович несподівано обняв обох їх за плечі. — Я дуже добре знаю, що це таке!

— Що? — наважився запитати Остап.

— Ха, юначе! Це — ЩОСЬ! Це ого-го що, юначе! Це моя докторська!

— Ковбаса? — здивовано запитав Павло Панасович.

— Ха-ха-ха! Ковбаса! Ха-ха-ха! То ви ще й гуморист, Павле Панасовичу! Ха-ха-ха! Це — моя докторська дисертація! Ясно?!

— Ясно, — кивнув директор. — То ви не закриєте нашу школу?

— Звісно, ні. Ба більше — я ще й проситиму у вас кілька годин біології на тиждень.

— Ви що, хочете працювати в нас учителем біології? — оторопів Павло Панасович.

— Якщо візьмете. Бо ж я однаково мушу лишитися в селі, щоб дослідити повадки цієї незвичайної істоти.

— Дорогенький наш! — вмить переродився Павло Панасович. — Та звісно ж! Я кажу: аякже! Тобто беру вас учителем!

— Агов, ви чули, — загукав у натовп школярів і вчителів Остап, — нашу школу не чіпатимуть!

— Ура!!! — на всі голоси закричали присутні й, ухопившись за руки, закружляли навколо директора та інспектора в нестримному переможному танці.