Таємне Товариство Ботанів, або Екстрим на горі Підстава

Розділ 18. Наші шанси на порятунок катастрофічно зменшуються

Мені не залишалось нічого іншого, як спускатися до інкубатора синьомордів, мало не наступаючи на голову Тюті. Здавалося, подорож із печери до сховища, де зберігалася ікра, триває нескінченно довго. Та врешті весь наш загін, включно з приборканим синьомордом, опинився всередині просторої лабораторії. Проникнути туди виявилося зовсім нескладно – синьоморди явно не сподівалися, що хтось із примітивних істот, якими вони вважали землян, наважиться на такий відчайдушний крок.

Мої товариші сторожко озиралися на всі боки, роздивляючись дивні експонати, що заповнювали майже весь простір лабораторії. Це були збільшені в десятки разів муляжі земних комах: велетенські мурахи й хрущі, таргани й богомоли, мухи й комарі, ґедзі й джмелі. Треба сказати, що в збільшеному вигляді вони мали страхітливий вигляд.

– А знаєте, це мені нагадує природничий музей, – озвалася Луна-Лі, з цікавістю придивляючись до знайомих земних істот, які зараз були схожі на персонажів якогось фільму жахів.

– Нічого собі музейчик! – єхидно зауважив Ромчик-Мамай. – А раптом ці симпатичні комашки зараз оживуть, почнуть рухатись і відчують гострий напад люті чи голоду.

– Прошу, замовкніть! – зойкнула наполохана Принцеса Лея і зацьковано поглянула на мене, ніби я міг чимось зарадити.

Але, як видно, Фродо розумів полохливу Лею краще. Він підійшов до дівчинки і простягнув бідоласі тоненьку пластинку жувальної гумки в яскравій обгортці:

– Ось, візьми – це полунична, випадково завалялася в кишені куртки.

Лея-Пеппа в черговий раз почервоніла, вихопила з його рук жуйку, поклала її до рота і з вдячністю глянула на Фродо.

У цей час Котигорошко-Спінер розгублено тупцяв на місці, не знаючи, де в цьому приміщенні, щільно заставленому муляжами велетенських комах, можна покружляти, витрачаючи накопичену енергію. Міні-Бетмен впритул наблизився до гігантського комара і, задерши голову, розглядав довжелезний, як у слона, хобот кровопивці. Лише Саламандра, як завжди, зберігала цілковитий спокій, не зводячи з мене очей.

А я не уявляв, що маю робити. Однак розумів, що зізнаватися в цьому й сіяти паніку серед членів ТТБ не маю права.

У центрі лабораторії стояв великий прозорий контейнер з гігантськими синіми ікринами, але зараз мене зацікавили не вони. Неподалік від інкубатора я побачив масивний чорний куб, на верхній площині якого були зображені контури розчепіреної лапи, схожої на жаб’ячу. Я поглянув на Тютю, який завмер, понуро опустивши голову, і наказав підійти до загадкового куба. Блакитна потвора слухняно наблизилась, а я, долаючи огиду, міцно вхопив синьоморда за слизьку вологу лапу й приклав її до зображення на кришці куба.

Чорна поверхня раптом засвітилася синьою барвою, верхня частина куба відскочила, як на пружині, і я зміг зазирнути всередину. Важко було повірити в таку удачу, але, здається, доля нарешті нам усміхнулася! Нутрощі загадкового куба були вщерть набиті планшетами, мобілками, айфонами й смартфонами. Я перевірив по черзі кожен ґаджет, але всі вони були розряджені. Усе ще не втрачаючи надії, я підвів голову і запитав:

– Слухайте, я тут знайшов скарб – цілу гору телефонів! От тільки, чи не завалявся в когось підзарядник?

Уся команда ТТБ, що досі уважно стежила за моїми незрозумілими діями, кинулася до мене, ледве не перекидаючи муляжі комах.

– Обережно! – скрикнула Луна-Лі, але було запізно.

Котигорошко-Спінер, у якого врешті з’явилася можливість побігати, стрімголов помчав до мене, наштовхнувся на прозорий контейнер, і звідти, немов у сповільненій кінозйомці, почали сповзати й падати додолу прозорі сліпучо-сині ікрини.

* * *