Таємне Товариство Ботанів, або Екстрим на горі Підстава

Розділ 3.Як лузер перетворився на шукача екстремальних пригод

Зараз мені самому важко повірити, але ще два роки тому я був повним лузером і боягузом. Мене так залякав Сашко Смик на прізвисько Кактус, хлопець із сусідньої квартири, що я навіть на вулицю виходив, сторожко озираючись на всі боки. А коли помічав свого ворога, то тікав від нього, як наполохана миша від шаблезубого тигра. Можливо, я й досі залишався б усе тим же Климом Джурою – самотнім мрійником і невдахою, коли б не трапилась та неймовірна історія. На Землю прибув десант хижих чужопланетян-синьомордів, які хотіли заразити все людство вірусом страху.

Тоді б я не дізнався про існування Таємного Товариства Боягузів. І не з’ясував, хто така моя рідна бабуся Соля, яку я вважав звичайною скромною пенсіонеркою, котра вирощує домашні квіточки і пече найсмачніші в світі пиріжки з м’ясом. Насправді виявилось, що Соломія Джура – видатна вчена, геніальна винахідниця часольоту, на якому мандрує крізь час і простір, оберігаючи нашу планету від непередбачуваних катастроф.

Кілька разів ситуація склалася так, що саме від мене та моїх товаришів – відчайдушних циркових акробатів Жука й Зайця – залежало майбутнє земної цивілізації. Після двох неймовірно небезпечних операцій, якими керувала Соломія Джура, людство було врятоване, а синьоморди знешкоджені й відправлені крізь часовий коридор на свою хижу планету.

– Ну от, нарешті наше Таємне Товариство може розсекретитись! Ми вийдемо з підпілля і розповімо всім, від якої страшної загрози врятували світ! – сказав мій вірний друзяка Жук, щасливо усміхаючись. Він, і справді, мав право на хвилину слави. Адже саме Жук виявився найспритнішим і найсміливішим з нас. Хоча спершу ми навіть підозрювали його у зраді.

Я усміхнувся йому у відповідь, підморгнув і сказав:

– А я дізнаюсь, як по-справжньому звуть тебе, Зайця, і всіх наших товаришів!

Розумієте, з метою конспірації всі члени ТТБ називали одне одного лише за вигаданими іменами. Так, наприклад, чорнявий кароокий хлопець з густими смоляними бровами й довгими віями мав псевдо Жук. А іншого нашого побратима називали Зайцем. Певно, через пухнасте русяве волосся й довгі передні зуби, що випиналися, як у куцохвостого. Я ж отримав секретний псевдонім Музикант, бо коли зустрівся з хлопцями вперше, тримав у руках футляр зі скрипкою, адже саме біг на урок музики.

Однак президент нашого Товариства Соломія Джура (моя бабуся Соля) вмить розвіяла наші мрії:

– Хлопці, послухайте мене уважно і запам’ятайте! Уся інформація про перебування на Землі космічних прибульців має залишатися засекреченою. Сучасні люди ще не готові до розуміння таємних знань, за допомогою яких нам вдалося відкрити часовий коридор і знешкодити синьомордів.

Отже, діяльність Таємного Товариства Боягузів (ТТБ), яке з ряду причин було тимчасово перейменовано на Таємне Товариство Брехунів, була призупинена, а всі його члени, зберігаючи секретність, зайнялися своїми звичними справами.

А от я опинився в досить дивній ситуації. Розумієте, переживши безліч небезпечних пригод, коли треба було миттєво приймати рішення, я цілком вилікувався від страху. Але після всіх цих шалених подій у мене з’явилася жахлива залежність тепер я просто не міг уявити свого життя без екстриму. Просив батьків, щоб взяли мене з собою в археологічну експедицію до Шотландії. Адже саме зараз мама й тато разом з британськими колегами – археологами та істориками – намагалися розгадати таємницю велетенських кам’яних споруд, які невідомі будівничі звели ще шість тисяч років тому на горі Треп. Але у відповідь батьки відбулися жартами.

– Климе, це тобі не переміщення в часі й просторі і не змагання з космічними монстрами. Адже для боротьби із синьомордами не потрібні жодні біометричні паспорти, візи й купа дозволів на проведення розкопок, – весело зауважив тато.

– Синку, мені здається, тобі варто пожити нормальним життям, – серйозно сказала мама. – Досить з тебе адреналінового драйву, без якого ти вже й жити не можеш! — І додала, по-змовницьки підморгнувши: – Випробуєш свої сили в селі на героїчному збиранні полуниці й екстремальній боротьбі з колорадами.

Ось чому я страшенно зрадів, коли тиждень тому, пізно ввечері, сидячи вдома і божеволіючи від нудьги, зазирнув на свою сторінку у ФБ і натрапив на повідомлення, що складалося лише з кількох речень:

«Музиканте, чекаємо на тебе на вершечку гори Підстава опівночі, у п'ятницю 13 червня. Кодове слово, яке маєш назвати після прибуття, — «Чудодій». Щойно прочитаєш цього листа, видали його. Вируби і залиш удома всі ґаджети – за тобою можуть стежити. І залиш записку, що будеш відсутній кілька днів.

До зустрічі.

Ж.З.»

До листа додавалась мапа з точними координатами місця майбутньої зустрічі.

У ту хвилину в мене не виникло жодних підозр.

* * *