Таємне Товариство Ботанів, або Екстрим на горі Підстава

Розділ 25. А про харчі ми, виявляється, забули

Із синьомордом, який продовжував спати, ми розібралися досить легко – разом перетягли його до галереї, загорнули у блискучу сріблясту тканину і помістили в прозору капсулу.

– Після того, як завершимо операцію «Антижаб-3», я обов’язково сюди повернусь і розберуся з тим, на який час цих синьомордів занурили в анабіоз. І чому єдиний з них передчасно прокинувся. А поки що, присплю цього хижака за допомогою власного надійного засобу.

Пані Соломія швидко перепрограмувала паралізатор на інший режим і навела його на сонного синьоморда. Сніп яскраво-жовтого світла змусив жабоподібну істоту на мить розплющити червоні банькаті очі, після чого прибулець відключився і завмер точно так, як його синьоморді родичі, що перебували в сусідніх капсулах.

Тепер найголовнішим було закрити вхід до підземної галереї, де спочивали, занурені в анабіоз, представники ворожої цивілізації. Тож коли ми нарешті піднялись рухомими сходами на поверхню, бабуся натягла на долоню силіконовий відбиток Тютіної лапи й обережно приклала її до зображення на круглій брилі. Ми напружено чекали, чи це спрацює, але наші побоювання виявилися марними. Рухомі сходи повільно опустилися під землю і масивна кругла брила безшумно перекотилася на попереднє місце, щільно прикривши вхід до підземелля. А бабуся, скинувши силіконовий відбиток жаб’ячої лапи, передала його моїй мамі.

Нарешті я зміг розповісти батькам про те, що відбувається на горі Підстава. Як синьоморди влаштували хитромудру пастку й заманили в табір «Екстремал» десятки шукачів пригод – підлітків, котрі не уявляли свого життя без драйву. Як керівник табору виявився замаскованим синьомордом. Як мені та ще сімом «екстремалам», тим, хто не витримав «тесту на виживання», вдалось утекти й сховатися в печері, захопивши в заручники синьоморда Тютю. Як решту дівчат і хлопців синьоморди забрали в Центр Переробки Недосконалих Людських Істот.

– Саме для того, щоб врятувати наших товаришів, ми об’єднались у Таємне Товариство Ботанів. А коли виявили, де зберігається ікра синьомордів, проникли в інкубатор, щоб обмінювати синьомордівські ікрини на дівчат і хлопців, яких синьоморди збирались перетворити на слухняних зомбі. Не відомо, чим би закінчився наш відчайдушний план, але, на щастя, я зміг передати бабусі повідомлення і вона разом з Жуком та Зайцем негайно прибула на часольоті, щоб провести операцію «Ан-тижаб-3».

– Ось чому ми прилетіли до вас. Адже з’ясувалося, що на вершечку Підстави також існував кромлех. Так само, як тут, на Трепі. Цілком можливо, що синьоморди використовують енергію, що акумулюється в так званих місцях сили – там, де розташовані мегаліти, – підсумувала мою розповідь Соломія Джура.

– Не хвилюйтеся, ми тут за синьомордами наглядатимемо, – запевнила мама. – На цю гору рідко хто піднімається, надто вона крута. А наші колеги ще нескоро повернуться – кожному хочеться бути причетним до сенсаційного відкриття.

– Добре, що вони не здогадуються, яка пузата синьоморда сенсація спить без задніх лап у них під ногами, – зареготав Жук.

– Уявляю обличчя ваших друзів-археологів, коли б замість вас їх тут зустріла зграя синьомордів з пінобластерами, – засміявся й собі Заєць.

Але ніхто не підтримав їхніх веселощів – треба було поспішати на Підставу. Я ще встиг обійняти маму й тата і разом з бабусею та своїми друзями-циркачами швидко рушив до тераси, де стояв наш часоліт.

Коли ми вже приготувалися до переміщення, бабуся зітхнула і сказала:

– Ну от, виходить не виконала я своєї обіцянки – за цими синьомордівськими проблемами зовсім забула дістати якихось харчів. Доведеться вашій принцесі Леї ще трохи зачекати. А нам скоріше розпочати операцію «Ан-тижаб-3».

І знову бабуся Соля, перетворившись на владну й рішучу Соломію Джуру, нахилилася над пультом управління, набрала потрібні координати, і за мить наш старенький жовтий «Запорожець» уже стояв посеред уламків муляжів гігантських комах.

Напевно, якщо я скажу, що ми здивувалися, коли вийшли з часольоту, буде неправдою. Ми просто остовпіли, не в змозі вимовити й слова. Посеред лабораторії-інкубатора метушилися члени Товариства Ботанів, вигукуючи:

– Ось іще один!

– А тут вже троє з’явилося!

– Дивіться, у них є хвостики, як у наших пуголовків!

– Нам терміново потрібна вода – вони хочуть плавати!

Ви вже, певно, здогадалися – за час, коли ми були відсутні, з яскраво-синіх ікрин, якими так любила милуватися Луна-Лі, повилуплювалися малі синьоморди.

* * *