Таємне Товариство Ботанів, або Екстрим на горі Підстава

Розділ 22. Як перекладається назва гори Треп?

Перед тим, як ми мали миттєво перенестися до Шотландії на місце розкопок кромлеха, пані Соломія заспокоїла команду ботанів і дала останні вказівки:

– Не хвилюйтесь, я огорнула лабораторію міцним коконом суперпавутини так, що жоден синьоморд до нашого повернення сюди не проб’ється. Перекрити доступ повітря або пустити отруйний газ вони не наважаться, бо тоді загинуть і їхні ікрини. Воду ми вам залишимо – бабуся подала знак, і Жук витяг із «Запорожця» велику баклагу з водою. З обідом, щоправда, доведеться зачекати. Але ми обов’язково добудемо щось їстівне.

– А можна мені з вами? – несподівано запитала Саламандра.

– Пробач, але ти маєш залишитись – до нашого повернення призначаю командиром тебе.

Я побачив, як Ромчик-Мамай спохмурнів. Хлопець явно сподівався, що тепер лідером нашої команди стане він.

Пані Соломія критичним поглядом обвела лабораторію і звернула увагу на Тютю, який досі непорушно стояв серед уламків гігантських муляжів комах.

– Климе, накажи йому сісти, бо врешті ваш колишній начальник табору і справді перетвориться на одного з цих експонатів.

Наблизившись до приборканого космічного прибульця, я проскреготав-просвистів-продзижчав йому на вухо по-синьомордівськи:

– Сидіти!

Блакитний монстр опустився на підлогу і завмер, підібгавши під себе пазуристі перетинчасті лапи. Він не звертав жодної уваги на те, що відбувається навколо, і на якусь мить мені стало навіть шкода це безпорадне створіння, котре з жорстокого хижака перетворилося на слухняного манекена. І коли до Тюті раптом підбіг Жук і почав по-блазенськи тиснути йому праву лапу, я розсердився на свого товариша і сказав:

– Знаєш, я ще розумію, коли глузують з підступного й небезпечного ворога, а знущатися над переможеним супротивником якось негарно.

Та Жук лише хитро підморгнув і втік, задоволено потираючи долоні.

Глянувши на прощання на своїх товаришів з Товариства Ботанів, я помітив, що Луна-Лі пильно придивляється до врятованих ікрин – так, ніби хоче побачити всередині маленьких, ще не вилуплених синьомордів. Фродо розповідає принцесі Леї щось цікаве, можливо, історію про подорож сміливого гобіта до казкових країв. А Спінер і міні-Бетмен обговорюють якісь спільні плани. Картина була настільки мирна, що я спокійно сів у часоліт поруч із Зайцем і Жуком.

Пані Соломія так лагідно усміхнулась мені, займаючи місце спереду, що знову стала схожа на мою рідну бабусю Солю. Потім її погляд посуворішав, вона нахилилася над пультом, ввела координати місця призначення – і ми помчали крізь час і простір. Власне, про те, що ми «мчали крізь час і простір» я написав тому, що саме так це показують у фантастичних фільмах. Насправді, усе було просто.

Не встиг я й словом перемовитись з Жуком і Зайцем, як наш часоліт вже перемістився до Шотландії, майже на самий вершечок гори, що мала назву Треп. Я згадав, скільки часу й сил мені довелося витратити, щоб здертися на Підставу, і вже вкотре оцінив бабусин винахід. На пласкому вершечку гори Треп було важко знайти захищене від сторонніх очей місце. Але, готуючись до переміщення, бабуся за допомогою супутникової карти відшукала невеличку, порослу густими чагарниками терасу, розташовану біля самого верхів’я. Там ми й залишили наш «Запорожець».

Ступивши на порослий ялівцем кам’янистий вершечок гори, ми нарешті побачили кромлех. Видовище й справді було фантастичне – гігантські обтесані брили, розставлені концентричними колами, справляли досить похмуре враження. А уявити, як стародавні мешканці цих країв могли звести таку колосальну споруду, було не можливо. Здавалося, це зробили представники якоїсь могутньої позаземної цивілізації. Адже навіть надсучасна земна техніка була неспроможна підняти на високу гору ці багатотонні блоки, а потім створити з них лабіринт. Найдивнішим було те, що біля цих мегалітів ми не помітили ні моїх батьків, ні будь-кого з членів археологічної експедиції.

– Пані Соломіє, пробачте, але ви впевнені, що ми втрапили в потрібне місце? – не втримався Заєць і висловив те, що крутилось у мене на язиці.

– Справді, я думав, що тут кипить робота... – Жук здивовано озирався, шукаючи сліди присутності людей. – А де ж викопані ями, в яких археологи знаходять уламки давньої цивілізації, обмітають їх спеціальними щіточками, вивчають і передають у музей?

– У тебе досить примітивне уявлення про роботу археологів, – відповіла бабуся, яка вже знову перетворилася на ділову і владну пані Соломію Джуру. Але видно було, що й вона здивована і занепокоєна.

А в мене в голові наче щось клацнуло – нарешті я зрозумів, чому назва цієї гори здалася мені дивною.

– Слухайте, а ви знаєте, як перекладається з англійської слово «треп»?

Хлопці заперечливо похитали головою, а бабуся заклопотано звела брови й відповіла:

– Треп – це пастка!

* * *