У них щось негаразд з головою у тих росіян...

РОЗДІЛ 7 ПРО РОСІЙСЬКИХ ЧОЛОВІКІВ

Коли я зійшлася з російським хлопцем, чимало моїх російських друзів-чоловіків сприйняли це з великою недовірою.

— А ти з'ясувала, хто він такий? Зв'язки з мафією у нас звична річ, — хвилювався один.

— Роби, як знаєш, але грошей йому не давай! Не дозволяй йому використовувати себе, — радив інший.

Мене дуже вразила і навіть трохи зачепила за живе така чоловіча нелояльність. Згодом я зрозуміла, що зіткнулася з дуже неординарною для Росії ситуацією, коли чоловіки стали на бік жінки супроти іншого чоловіка.

А все тому, що в Росії дружба — це святе. Янсон, один з моїх найдавніших і найближчих друзів, щиро хвилювався про мене. Він передбачав стереотипну ситуацію: довірлива іноземка дає себе обкрутити верткому російському гультіпаці, який лишень використовуватиме її. (Стереотип спрацьовує і в зворотному напрямку: довірливий іноземець потрапляє до пазурів підступної росіянки.)

Тільки-но познайомившись з Сергієм, мої приятелі відразу прийняли його в своє коло. А тоді вже за будь-яких обставин стояли за нього горою. Коли ж я за шість років спільного життя поклала край нашим стосункам, вони одностайно перейшли на його бік, навіть мій найкращий друг Янсон, який чудово знав, що то було не поквапливе, а дуже добре зважене рішення. Ілля дослівно відчитав мене.

— Аню, оті скандинавські феміністки заморочили тобі голову! За чоловіка треба боротися. Ти що, отак просто викинеш його на вулицю? — дорікав мені Ілля.

(Це, до речі, було великим перебільшенням — так схоже на Іллю. Я дозволила Сергієві пожити в моєму помешканні, доки він знайшов собі інше.)

Нема нічого сильнішого за солідарність російських чоловіків. Я навіть підозрюю, що вони друзів люблять більше, ніж своїх дружин чи подруг, бо за жодних обставин не засуджують одне одного, навпаки, захищають до останнього, часто знаючи, що друг не мав рації. Чоловіча дружба — найнадійніше явище в російському суспільстві. Раз ставши друзями, вони залишаються ними на все життя, допомагаючи одне одному і в радості, і в печалі. Обстоювати своїх приятелів — справа честі кожного. Зрадити свою дружину — гріх невеликий, а ось зрада друга — непрощенний гріх.

Російська чоловіча дружба має доволі своєрідні, я б сказала, тілесні риси; у Фінляндії її могли б сприйняти за «голубе» кохання. Торкатися одне одного тут цілком природно. Скажімо, абсолютно нормально, коли йдуть вулицею двоє друзів, поклавши руку на плече одне одному. Чоловіча прихильність виявляється і в способі вітатися, що також залежить від статі, бо жінки й чоловіки вітаються по-різному. Російським чоловікам властиво з першої ж миті знайомства торкатися свого візаві, чого ніколи не роблять жінки, ні знайомлячись з чоловіками, ані з жінками.

Відрекомендовуючись, чоловіки тиснуть один одному руку. Друзі також потискають руку, а ще обіймаються чи навіть цілують у щоку при зустрічі, залежить від того, наскільки близькі їхні стосунки чи як давно бачилися востаннє.

У жінок код цілковито інакший. Російська жінка майже ніколи й нікому не подає руки для привітання. Коли її знайомлять, байдуже, чоловік це чи жінка, уся церемонія обмежується кивком голови (на початках мене таке просто обурювало — здавалося, мене вперто ігнорують). Друзів російська жінка цілує в праву щоку, зазвичай раз, — і чоловіків, і жінок. Традиційне російське привітання — трикратний поцілунок, але так цілуються здебільшого в урочистих випадках, а не на щодень.

— Ритм життя у Москві надто напружений, бракує часу, щоб цілуватися тричі, — пояснює моя подруга Наталя.

Сама вона успішна бізнес-леді, має керівну посаду в маркетинговій компанії у Москві. У діловому світі коди знову інакші. Там уже прийнято й жінкам потискати одна одній руку. Але навіть у цьому випадку норми етикету не зовсім однозначні.

— Я подаю руку чоловікові, коли хочу підкреслити свій керівний статус. Та іноді віддаю перевагу демонстрації жіночності й утримуюся від рукостискань. Усе залежить від ситуації і від того, як мені вигідніше... — каже Наталя.

Іншими словами: жінки зберігають дистанцію між собою та з чужими чоловіками. Стосунки між російськими чоловіками, навпаки, довірливі від самого початку. Чоловіки більше товариські, відкриті й невимушені.

Російська мова має свої окремі означення для поняття «друзі» — друг та подруга. І саме чоловічою формою — друг — означується справжня дружба, що зафіксовано в ідіоматичному звертанні, скажімо, друже мій, властивому для близьких, довірливих стосунків. Дві товаришки ніколи не звертатимуться одна до одної подруго моя, хоча російська дуже чітко розмежовує чоловічий і жіночий первень у мові. На думку моєї вчительки російської мови, слово подруга означає не таку глибоку й щиру дружбу, як слово друг.

Російські чоловіки здебільшого надзвичайно галантні. Під час вакацій у Фінляндії мене ледь не до сказу доводять ці страх які неотесані й неуважні фінські чоловіки, які й пальцем не поворухнуть, щоб допомогти мені в потязі запхати на полицю купе важезні торби. Такого ніколи б не сталося у Росії, там завжди знайдеться вихований джентльмен, який поспішить на допомогу жінці. І вчинок такий аж ніяк не вважається як галантність, це цілком природна поведінка, як і поведінка дітей чи підлітків, які поступаються місцем старшим людям, скажімо, в автобусі. Соціальні коди дуже сильні, іноземці настільки звикають до них, що вже й самі сприймають своїх співвітчизників ледь не варварами.

Усе ж небажання російських чоловіків відсторонено спостерігати, як жінка переносить важкі речі, виявляється вкрай непрактичним у діловому житті. Коли я працюю з російськими операторами, вони затято самі тягають і камеру, і штатив. Це, звісно, втомливо, вони дратуються, але щоразу, як пропоную свою допомогу, так відчайдушно стискають своє причандалля, аж кісточки пальців біліють.

Якщо кореспонденти мої друзі, я без проблем дозволяю їм на це. Але тільки на території Росії. Я вже не ніяковію, коли чоловік притримує переді мною двері чи платить за мою філіжанку кави — це звичайна ввічливість, ніхто не зніматиме через це бучі. Приймаючи запрошення на частунок у ресторані, я вже не наполягаю на тому, щоб самій за себе заплатити, бо до нічого, окрім сварки, це не призведе. Російські чоловіки ані на крихту не відчувають вдячності чи розуміння, коли жінки самі пориваються увійти в складчину, оплачуючи рахунок, навпаки — ніяковість та роздратування.

Не прийняти частування — означає порушити соціальні коди, які існували в Росії ще задовго до того, як моя нога ступила на її землю. Жінка, що наполегливо нав'язується зі своїми грошима, анітрохи не пропагує скандинавської рівноправності. Російський чоловік просто не зрозуміє її поведінки, образиться і розгубиться.

Медаль, як відомо, має два боки. Росія — шовіністичне суспільство, де чоловіки можуть бути не лише галантними кавалерами й егоїстами та егоцентриками. Так воно часто й буває, надто в подружніх стосунках. Російські чоловіки вважають, що їхні дружини й подруги повинні бути їм опорою в усьому та всюди: обід має вчасно стояти на столі, помешкання — постійно вилискувати чистотою, діти — зачесані, доглянути і викупані. Здебільшого так і є, російські жінки радо взяли на себе цю роль.

У попередньому розділі я описала здібності російської жінки одночасно вибудовувати професійну кар'єру, піклуватися про домашній затишок, чоловіка й дітей, дозволяти чоловікам тішитися ілюзією верховенства в родині. Мабуть, саме тому чимало російських жінок мріють знайти чоловіка, який піклувався б про них. Бажано грошовитого.

Як пощастить, жінка, не вагаючись, полишає професійну кар'єру. вважаючи, ніби вони з чоловіком уклали неписану угоду. Її завдання — вести домашнє господарство, піклуватися про дітей та бути вродливою. Завдання чоловіка — леліяти її, мов діамант, і носити на руках.

Та цього він, ясна річ, не робить. Навіщо, якщо дружина й так в усьому залежить від нього. Він може завести собі коханку, засиджуватися допізна на роботі, а решту вільного часу бути зі своїми приятелями. Жінка не йде на розлучення, бо це б означало різке падіння її життєвого рівня. Чоловіки влаштувалися ідеально: кар'єра, коханка, друзі й дружина, за якою вони, мов за кам'яною стіною.

Російські чоловіки не залежні від своїх жінок, лише одні від одних. У діловому житті — на суто чоловічій арені — кожен крок, кожний злет кар'єрною драбиною відбувається за допомогою зв'язків. Зв'язків з іншими чоловіками. А їх треба підтримувати й плекати.

Жінки — це, звісно, добре, але дарувати їм надто багато уваги, зайве. Вони й так нікуди не подінуться...

— Іноземцям це збагнути не під силу, — каже Гельґе, мій норвезький знайомий, теж працює у Москві. — А тому, щойно познайомляться з росіянками, умить потрапляють під їхню пантофлю.

На думку Гельґе, російські жінки дуже добре навчилися маніпулювати чоловіками. Чоловік — істота сильна й незалежна, а тому треба розставити на нього якнайбільше пасток. Російські чоловіки готові до цього й не дають обхитрувати себе. Іноземці ж надто раціональні та наївні. Вони неспроможні розпізнати підводних течій у поведінці своїх російських приятельок, а тому швидко потрапляють до розряду «пантофляних». Принаймні так вважає Гельґе, який припинив упадати за росіянками — не хоче дозволити заманити себе в пастку.

Російські чоловіки хоч і поводяться егоїстично, усвідомлюють насправді, що жінки в своєму розвитку стоять на значно вищому щаблі за них. На банкетах російські чоловіки неодмінно виголошують спіч на пошану жінок. На загал, жінок вважають культурнішими, освіченішими й витонченішими за чоловіків, та водночас вони значно емоційніші й слабкі, а тому їм не можна довіряти відповідальних справ у суспільстві.

«Жінка дана чоловікові, щоб зробити його кращим. Вона дана, щоб навчити нас терплячості й шляхетності», — стверджує у своїй книжці Ми і вони нестерпно самозакоханий шовініст, тележурналіст Володимир Соловйов.

Тож, іншими словами, завдання жінки — служити прикладом чоловікові, ушляхетнювати його. Але неписаною угодою передбачено, що чоловік є і завжди буде телепнем, а тому йому треба вибачати всі його нерозумні вчинки й слова. Як співається в одному російському шлягері: Прости, поверь, и я тебе открою дверь, и я прощу и никуда не отпущу. Навряд чи треба пояснювати, що пісню співає жінка...

Шкода скандинавських жінок — з цим погоджуються усі російські чоловіки. Ніхто не каже їм компліментів, бо скандинави давно вже не суворі чоловіки, а розманіжені, смиренні «пантофляники», змушені господарювати вдома і навіть були помічені на вулицях з дитячими возиками... Північноєвропейські жінки настільки захоплені кар'єрою і проблемами тендерної рівності, що й самі вже стали схожі на чоловіків: короткі зачіски, окуляри, взуття без підборів. Усі ці «лайноступи», які носять фінські, шведські й норвезькі жінки на всі випадки життя, збуджують у російських чоловіків лише неприховану відразу.

Е ні, відмінність між статями мусить таки бути! Російські чоловіки переконані, що лише тоді світ стане цікавішим та яскравішим.

Російські жінки з ними погоджуються. Тож поки що в Росії не існує жодного підгрунтя для появи фемінізму.