У затінку земної жінки

Перша поїздка Ф. Ф. Пономаренко до рідні в Австрію, 1957 рік. Сидять зліва направо: сестри Цайтлер — Анна, Роза, Франциска

Усі до одного заручники, приречені тієї осінньої днини на розстріл, пізніше божилися, що Фаня Францівна їхня навіть бровою не звела, не сіпнулася, не закричала, не впала навколішки. Ні. Стояла, як стояла, і беззвучно ворушила потрісканими губами.

— Скільки жив, а такого спокою… чудного ще не видів. Правда. Це наче… Наче вона кудись туди, угору, промовляла: «По волі Твоїй нехай буде».

І було. По вищій волі сталося, не по людській. Бо коли на подвір’я завели низенького чоловіка, який раз по раз накульгував, вочевидь, після важкого поранення, Горбів неначе молитовним покровом накрило — весь, аж до останнього дворища.