У затінку земної жінки

Церква Різдва Богородиці в Горбовому. Сучасне фото

Жанна не знайшлася, що відповісти, сиділа мовчки, зворушена й принишкла. Дивилась, як полудневе сонце неспішно обціловує дах, вигріває цегляні стіни, віддзеркалює небо на хресті, дивилась і запитувала: скільки? Це скільки вищої Любові мало вмістити серце жінки? Скільки духу, віри й прийняття, щоб отакий слід на землі лишився… Ніби даючи відповіді, Діденко квапливо дістав тонесеньку збірочку, оформлену в чорно-білих тонах, винувато всміхнувся і простягнув.

— Ось. Дружина придбала на презентації в міській бібліотеці імені Коцюбинського. Світлана Антошин, «На білому камені». Стражденної долі авторка, по-справжньому стражденної. Щоправда, мудрість лише так і дається. Там останній вірш… пізніше вдома прочитаєте. Для післямови, мабуть, ліпшого не знайти.

Збірка так і лишилась у сумочці. Жанна не встиг­ла її звідти дістати, відтак тримала в руках нині, краси­вого травневого ранку, вісімнадцятого числа. У вік­но просторої палати щедро лилося золотаве сяйво, а смартфон, що лежав на тумбочці віддаля, раз по раз зблискував новими повідомленнями. Воно й не дивно: з учорашнього вечора працював у беззвуч­ному режимі.

— Дівчатка, готуємо діток до огляду. Лікар ось-ось прийде, — чулося з коридору.