Українська байка

Пробігає Лис голодний,

Через пеньки скаче;

Аж слухає: десь Ворона

На гілляці кряче.

Та й говорить собі стиха:

— Почекай, бабусю!

Не їв м’яса годин кілька,

Тепер поживлюся.

І хвостиком помахує,

Прищурює очі,

Підмовляє її злізти,

А тая не хоче.

Та ще йому, як письменна,

Стала говорити:

— Іди, — каже, — коли хочеш,

На село дурити!..

Бо я знаю, що ти хочеш,

Як псявіра, їсти,

І хіба б я дурна була,

Щоб думала злізти.

— Бог з тобою, голубонько! —

Став Лис прикидатись. —

Та тепер вже, зозуленько,

Нічого боятись:

Вийшов указ з того світу,

Щоб мир був усюди,

Щоби мирно собі жили

І звірі, і люди...

А та собі розважає:

«Брешеш ти, мій враже!»

Далі кругом подивилась

Та й Лисові й каже:

— Та який же мир той буде

Та спокій між нами,

Коли онде йдуть до лісу

Стрільці із хортами!

— Будь здорова, голубонько!

— А що то? Куда ти?

— Таже стрільців несе лихо,

Треба утікати!..

— А указ же з того світу,

Що про мир писали?

— Може, вони ще указу

Того й не читали?

— Ну, не бійся ж, голубчику:

Я лиш так сказала;

Але вашого указу

І я не читала!..

Ізнемігся старий Вовк,

Ледве що плететься,

Аж з Ягнятами Вівця

На полі пасеться.

Ото йде він до Вівці,

Став на задні п’яти,

Просить собі на обід

Їдного Ягняти.

Та і каже, що: — Не дам,

Не мої Ягнята,

А от онде тато їх,

Попроси у тата!

Пішов Вовк до Барана,

Став його благати,

Щоби йому на обід

Ягня яке дати.

А той тільки вгору гоп!

Як тріснув рогами —

Так старого й покотив

Догори ногами!

Підійнявся старий Вовк,

Ледве що плететься,

Аж дивиться: із Лошам

Кобила пасеться.

Підійшов він і туди,

Став на задні п’яти,

Просить собі на обід

В Кобили Лошати.

Та і каже, що: — Не дам!

Не моє Лошатко,

А от, — каже, — на горі

Ходить його татко!

Вовк до Огиря іде,

Став його благати,

Щоби йому на обід

Лоша теє дати.

А той каже йому: — Стій!

Пораджуся мами. —

Обернувся, як кресне

Вовка копитами!

Аж на гони старигань

Полетів до лиха,

Покотився разів п’ять,

Підійнявся стиха.

Іде далі старий Вовк,

Ледве що плететься,

Аж з Пацятами Свиня

На горі пасеться.

Іде, бідний, і туди,

Став на задні п’яти,

Просить собі на обід Їдного

Пацяти.

Та і каже, що: — Не дам!

Не мої Пацята,

А он, — каже, — попроси,

Коли хочеш, тата.

Вовк іде до Кабана.

Став його благати,

Щоби йому на обід

Поросятко дати.

А той його примостив

Задом над скалою

Та спереду як турнув

Вовка головою!

То так бідний старигань

З гори й покачався...

І лежав він та й лежав,

Далі обізвався:

— Отак, — каже, — коли хоч

Що-небудь робити,

То до батька не ходи

Поради просити!