Українська байка

Рекла Плішка д’ Соловію, що тихо сидів:

«Жаль ся, що рідко щебечеш!»

Сей їй одповів:

«Лучче мало доброго, ніж лихоти много».

Молодий Лис, котрий ще стрільця не знав,

Утішився, як нову красну шерсть дістав.

А старий рік:

«Безпечність тих ліпот не любить,

Не тішся ними: сеся красота нас губить».

Не все, що красне,

Єсть для нас щасне.

Потік, з громом шумно із гори текучий,

Сміявся з Ріки, в той час тихенько ідучой.

А як сніги згибли, верх води не дав,

То із того Потоку Поточок лиш став.

А що гірше, що біг прудким перше скоком,

Оплившись з Рікою, не був вже Потоком.

Хто з шумом в світі сам ся величає,

Вже добру славу сам си розганяє.

Рибка у воді Черв’ячка ловила,

Не могла з’їсти і дужесь сердила.

Надбігла Щука, Черв’ячка ковтнула,

А з Червом вудка причіплена була.

Взяв рибар Щуку на берег тягнути,

Взялась Рибка радувати,

Взяла подружкам казати:

«Часом то добре і маленьков бути!»

Коло озера щодень звечора

Хлопці сюда-туда бігали

І на Жаби засідали.

Лиш ся котра з води показала,

Каменем зараз в лоб діставала.

Одна з них, над другі сміла,

Так з води до них повіла:

«Діти, діти! Лишіть теє битє,

Вам то грачкою, нам йде о житє».

Водою плила

Лебедка біла.

Надлетіли чорні Ворони,

Надлетіли в сесі сторони.

«Бачте, Лебедка біла як сніжок!

А ми такі гидкі,

Чорні і бридкі».

Стрімголов не берег впали,

В дзьоби болота набрали

І стали згори метати,

Білу Лебедку нуряти.

А Лебедь з дурних сміявся,

Став біліший, лиш скупався.

Хоть лихі люди сором метають,

Добрі і чесні на теє не дбають.