Українська байка

У якогось вельможного Пана

Кури збунтувались,

Розкудкудакались, розлютувались,

Дарма що кури, а такий гармидер підняли,

Що трохи курника упень не рознесли.

На ту добу де не взялась Собака

Дворовая, не то що гультіпака,

Сміленько підбігла до дверей

І так загавкала на Курей:

«Тю, дурні!.. Чи ви сказились?

Чого це так ви розбісились?..

Невдячні!.. Чи ще мало Пан печеться

Об любеньких своїх Курях?

Він, як риба об лід, б’ється,

Щоб ви тихенько куняли по кутках.

Чого вам треба, оглашеним,

Чого бракує, навіженим?

Вам курник збудували і сідла зробили,

Щоб вас Тхори не їли, не губили,

По мірці в день проса висипають,

Повнісіньке корито води наливають,

А тільки заквоктала Курочка яка,

То зараз і яєчка підкладають:

Бо у Пана, бач, думонька така,

Щоб курячий ваш рід плодився,

Благоденствував і веселився!..»

Рябко хотів був ще брехати,

Курям тим дещо доказати,

Як Кури усею громадою загомоніли,

Заверещали і заголосили:

«А щоб вам благоденствіє таке

До віку вічного було,

Тоді б побачили, яке

Нас горе оплело!..

Щодня десятками в поварню забирають,

Панам на обід, на вечерю приправляють.

І ріжуть, і скубуть,

І варять, і печуть;

Та нехай би тільки Панам,

А то і всім чортам!..

А двірня хіба не ласа

До курячого м’яса?

А ви, Рябки,

Не гризете наші кістки?..

Так коли нас бережуть,

Годують і стережуть,

То для тієї тільки справи,

Щоб ми смачніш були в потраві!

Та нехай би вже хоч мовчали

І байками нас не улещали,

А то ще туману у вічі напускають

І тим благоденствієм докоряють!..»

На відповідь таку Рябко не став уже брехати,

Та, правду кажучи, нічого було й казати,

І тільки прогарчав: «Які тепереньки чудні Кури стали:

Бач, чого схотілось, щоб їсти їх перестали!»