Українська байка

В стайні два Воли стояли

І з собою розмовляли.

Один каже:

— Рідний брате,

Побратиме мій рогатий,

Цього року ми зазнаєм,

Що то голод, повмираєм,

Їсти гей дадуть нам мало,

Щоб до плуга паші стало.

— Не журися, милий брате,

Побратиме мій рогатий,

Не загинем, не зазнаєм.

Голоду, — соломи маєм

Доброї, бо молотили

Дуже мляво і лишили

Зерна много, то нас збавить

Та від смерті лукавої. —

Пан господар чув розмову

І сказав, щоби наново

Ту солому молотили

І зеренця не лишили.

Так ся стало. А рогатим,

Круторогим, сивим браттям

Солому пусту кидають;

Сумно, бідні, ремигають

І говорять: — Загибати

Прийдесь нам — бо не видати

Зерна, було нам мовчати,

Луччой долі не желати.