Українська байка

Не знаю, де й коли, а раз

Піймався Віл у шкоді:

Лисиця бачила, як їв

Він хрін на огороді.

Вола до суду потягли,

Питають: «Їв?» — «Із роду

Й не бачив я, який той хрін

Буває і на вроду».

«Ну, звісне діло: бреше Віл! —

Так судді розсудили. —

Лисиця ж бачила сама!..»

І люто осудили.

От через рік угледів Віл

В своїм дворі Лисицю,

Як та тікала і несла

В зубах дворову птицю.

Попала і Лисиця в суд.

Питають: «Їла?» — «Що ви!

Невже не знаєте Вола,

Ви, чеснії панове?

Наклеп на мене зводе він,

Йому не потурайте;

За вразу ж, я благаю вас,

Злодюгу покарайте».

Й заплакала. От діло це

Враз судді розібрали

І за наклеп на бідную

Злодюгу покарали.

________

А от хто судді ті були,

Я не сказав вам товком:

Про це не знаю й сам гаразд, —

Старшого ж звали Вовком.

Голубка Горличку спитала:

«Чого смутна ти, сестро, стала?

Чом не воркуєш, як колись,

Тихенько, любо? Подивись —

Очиці як позападали,

А крильця як пообвисали,

І з тільця спала, а чого?

Ти глянь на Горличка свого,

Який він гарний та моторний,

Який жартливий та проворний

(Щодня до мене заліта

І про здоров’ячко пита),

А ти...

Скажи, сестричко мила,

Чого бо так ти помарніла?»

«Сказать? Тобі? Питаєш ти?!

Лети від мене! Ой, лети!!»

Ненароком Кінь підслухав,

Як казав Собака,

Що як Пан його годує,

То так він і гавка;

Зараз же пішов до Пана

І почав прохати,

Щоб звелів він харч Собаці

Кращую давати.

«Тоді, — мовив Кінь, — він буде

Гавкать скільки мочі!

А тепер, — харчі погані, —

Гавкать він не хоче».

Усміхнувся Пан та й каже:

«А я так міркую:

Як який Собака гавка,

Так його й годую».

«Краще, пане, не всміхайся,

А годуй рябого,

Щоб не довелося гавкать

Самому за нього!»