Українська байка

Хто в воза Коней запряга,

То ґречно їх не просить.

Та добрий пан сказав, що вже

Того порядку досить.

І, загнуздавши раз Коня,

Він став питати в його:

— Чи вас у корінь запрягти,

Чи з боку — і з якого?

Коштовні віжки почепить

Чи з простої сириці?

У голу руку взять батіг

Чи брати й рукавиці?

Та, мабуть, Кінь невдячний був,

А то й дурненький, може,

Бо на ласкаві ці слова

Він одповів негоже:

— Язик ваш любо так бринить,

Як добрії цимбали,

Але було б мене спитать,

Як ще не загнуздали.

Я знаю — віжки всі цупкі,

Чи з шовку, чи з ременю;

Батіг усякий дошкуля,

Як вам попався в жменю.

Та й ще скажу: як чортвіть-що

Я тут возити маю,

То краще б я не запрягавсь

Ні в корінь, ані скраю.

Прийшли люди до кравця

(Це було в столиці),

Щоб пошив їм жупана

Й добрі ногавиці.

— То не штука, — каже той, —

Шити ми зумієм.

Тільки нащо б я вдягався,

Бувши гречкосієм?

Відкіля се ви такі

І чиї піддані!

Наші люди — без штанів

І в сорочці драній.

— Хоч і з різних ми країн,

Та не з-за кордону,

А хотіли б одягтись

Добре, по закону.

От сукно, а твій доклад...

— Що за витребеньки!

Я вам краще положу

Латочки новенькі.

Або хай сукно лежить,

А щоб менш мороки,

Я вам добре й без сукна

Полатаю боки.