Українська байка

Плине міхур по воді,

Чом не потопає?

Бо порожній!

І дурному

Також так буває.

На дворі під шопою лежали два плуги.

Один лежав там дурно, з поля вертав другий.

Одно на них залізо, один коваль кував —

Блистів оравший землю, ржавів, що дармував.

Осідланий Кінь сміявся з степового.

— Нема на тобі, — каже, — сідла дорогого

Ні стальних підків... —

На те степовий

Йому відповів:

— Мене не жалій!

Хоть у багатстві — та в неволі,

А я хоть голий, та на волі.

Ішов дід через дорогу

Та й збив собі в камінь ногу.

— До чого же дрантя, — каже, —

От серед дороги ляже

Та калічить людям ноги. —

Аж тут з Климової хати

Вибіг пес, страшний, кудлатий,

Та до діда! А дід в крик,

Хап за камінь — і пес втік.

Кожна річ на світі, хоч мала і дрібна,

А людям все здасться і для них потрібна.