Українська байка

У баби курочка одна

Несла по крашанці щодня.

«Як буду більше годувати, —

Так стала баба міркувати, —

То курочка моя

Дві крашанки у день нестиме, — певна я».

І баба курочку удвоє годувала.

Зробилась курочка така

Гладка,

Що і нестися перестала.

Не женися за великим,

Бо й мале втеряєш.

Скінчивши всю свою роботу,

Пішов дячок раз у суботу

Дивитись, як Дніпро розливсь.

Аж гульк: на зламаній вербі сіренький Заєць примостивсь

І з переляку весь трусивсь,

Бо навкруги ревіли хвилі,

Неслись здорові криги білі,

Б’ючись об берега камні.

Дяк стрепенувсь, засяли очі, —

До дичини він був охочий, —

Та й думає: «На завтра Зайчик цей буде із сальцем мені...

Люблю з сальцем я, та ще й з перцем».

Та, швидше сівши на човна,

Гребе щосил весельцем...

І хвиля навісна

Несе до Зайчика дяка.

Але пригода ось яка Дякові стала:

До верби вже човен хвиля прибивала,

Дяк за вербу вхопивсь рукою,

За Зайцем другу простягнув,

Та лівою якось ногою

Від себе човен й відіпхнув...

А Заєць в човен — плиг з верби

Та й сів у човнику собі;

Поводить вухами, з дяка сміється,

До берега у човнику несеться...

— Бувай здоров, мій любий дяче, —

Сіренький з берега гукнув, —

Посидь ще ти там, небораче,

Я вже відсидів!.. — Та й майнув...

А дяк

Зостався на вербі, та як? —

Наполовину у воді

Сидить, горює у біді...

Жадливими не будьте, люде,

То і пригоди вам не буде.