Українська байка

На битому шляху біля воріт будинку

Стояв в’ючак Осел. Хазяїн був у шинку.

Стоїть сердега мій та стогне під вагою,

Помахує хвостом, постукує ногою

Та позира на дрюк, що край стіни стояв,

Якого всі сучки він добре вже зазнав.

Аж ось відкіль і як пруть школярі тудою.

Побачили Осла, підбігли всі юрбою

Та й ну всі міркувать, що б тут йому сплатати.

Поклали всі гуртом Ослові волю дати.

Розв’ючили Осла, клунки поклали долі,

Дрючок шпурнули геть та й кажуть:

«Ну, доволі,

Сердешний ухаче, тобі терпіти муку:

Зазнай же волі й ти: ходім гулять на луку».

«На луку з вами... Я?.. Без клунків?

Як се так?» —

Здивований зовсім, пита дітей Ішак.

«Дались тобі клунки. Не будеш більш ніколи

Їх на собі тягать.

Та ну ж бо, гайда в поле!

«А дрюк мій, де мій дрюк?

Без дрюка як піду?»

«Ото дурний Осел!

Не гайсь, а то біду

Накличеш ще собі, як прийде твій господар:

Не треба вже дрючка, бось вільний ти, як цар!»

«А де ж господар мій, де ж мій хазяїн дівся? —

Ще раз пита Осел, а з ляку вже трусився.

— Без нього як іти? Ні, любі діти, ні!

Поставте дрюка знов в куточку при стіні

І всі клунки мерщій на мене знов пакуйте

Та й гетьте всі відсіль!

Зі мною не жартуйте,

А то як зареву, як хвицати візьму,

Та й викличу як стій хазяїна Кузьму...

Ой пане мій! Ой ґвалт! Мерщій рятуйте!»