Укри. Бойова проза

32

— На, держи батарейку, — сказав лейтенант і, поворушивши підсумком, вийняв одну з цілої купи.

— А чого я?

— Бо в тебе голос дуркуватий.

Помазок із подивом зиркнув на лейтенанта, а потім на батарейку, де було написано «Сивий».

— Це не моя, — буркнув з недовірою.

— Кий чорт, головне, що заряджена.

Помазок одколупнув кришку свого мобільника, зітхнув про всяк випадок і підімкнув живлення.

— Алло, Галюська! — радісно заторохкотів. — Кицю, довго говорить не можу, — шепотів він, — жди, їдем на ротацію, оце вже поскладались. Як... ти тут? Приїхала? Що? З волонтерами? А бий їх сила Божа... Ти здуріла, кицю... Де? На Попасній? Ти здуріла, люба. Ну я ж не міг подзвонить, з цим суворо, кицюню, — гаряче дихав у мобільника.

Лейтенант, тамуючи криву посмішку, слухав, як Помазок домовлявся підібрати на заміській трасі наречену:

— ...да на зупинці сиди, а краще за нею, люба, сиди й не висовуйся, за пару годин будемо, ми на бусіку, «газелі», ну, такій, розбите вітрове, видивляйся, й диви не змерзни...

Він би ще шепотів, однак лейтенант грубо вирвав мобілку і відімкнув.

Помазок винувато шморгнув носом, глядячи, як начальник виколупує звідти батарейку.

Всі хутко скочили в бусик і відкотилися від побитої бензоколонки аж за зруйновану підстанцію;

довелося попочекати, доки по заправці не вшкварило пристрілочною міною, всі поприсідали, бо потім посипався «град».

— Ого, суки, — буркнув Помазок. — Сєкуть, суки.

— А ти ж як хотів, — вдоволено ошкірився лейтенант і наказав заводити.

...Ще здалеку по трасі крізь побите вітрове побачили, як самотіє за поколупаною зупинкою жіноча постать, яка здалеку почала махати клунком.

Однак із лісосмуги викотилася «буханка», тобто УАЗ-450, мікробус, і затулив дорогу своїм промовистим написом «ДАІ».

— Во, блін! — заґелґотіла нацгвардія й невдоволено висунулася у вікна, однак протилежна машина деякий час тримала мовчанку, доки з неї не виткнувся патрульний наряд.

— Поглянь на берці, — прошипів Помазок.

Штани постових були внапуск, однак, пильно придивившись, можна було помітити, що вони нетутешнього взірця. Ну то й що? Могли сюди заблукати які завгодно інші.

Лейтенант вискочив на асфальт, привітався.

— Які проблеми? — розводив руками. — Відколи це гаїшники, не пойняв, тормозять військових? Шмонають Нацгвардію?

— Да с тех пор, — тамуючи акцент, посміхнувся офіцер, — як ваш брат начал вивозіть на гражданку огнестрельное оружіє.

— А ви ж тут при чом? — дивувався лейтенант.

— Пріказ, — була відповідь.

— Ми вже цими приказами во, — провів він по горлу, — тихо, спокійно їдем собі одіспатись, помитись.

— К невестам едем! — виткнувся з віконця Помазок. — Яке тут оружіє?

— Харе болтать! Не мне об’яснять, что в стране возрасла преступность.

— Послухай, командир, — доброзичливо шкірився лейтенант, — ми й так стомилися, їдемо собі законно з АТО, нікому не заважаємо... Може, якось домовимось? — виразно підморгнув до своєї нагрудної кишені.

На що той офіцер багатозначно скосив очі на своїх підлеглих, небажаних свідків, і з сумом намружив брови:

— Да тут дєл-то — виході строітся, — гукнув він до «газелі», — провєрім, ето какая-то мінута, і єдьтє себе с Богом, — доброзичливо усміхнувся, вітерець привітно під шоломом куйовдив його русяву чуприну.

— Три доби не спали, — бідкувався далі лейтенант, краєм ока бачивши, як із протилежної «буханки» виходить озброєний гурт постових, — задовбали зі своїми перевірками! Героїв перевірять?!

Мимохіть помітив — хоч автомати стволами вниз, а уже зняті запобіжники, а очі з кожним кроком дужче мружаться. Він розчепірив пальці й широко розвів руки:

— Ну ви даєте...

— Правєрім і всьо, ето какая-то мінута.

Так це он як, думав, отак просто, бо ще краєчком душі вірив, це неправда, це не про них, навіть коли узрів, що та друга «буханка» має чомусь затінені вікна — де б таке в «ДАІ» було?

Як же таке можливо — отак просто?

Отак:

Жора Тороповський повертався з Києва назад на фронт і, звісно, й гадки не мав, що навіть зі столиці не можна по телефону про це казати; а сам таки був непростий, ще в школі екстрімом скакав по електричках, на АТО отримав медаль, врятувавши своїх від смерті, мав величезний досвід, і його вислідили в простому цивільному поїзді — солдата ж бо здалека видно, — убили й викинули з вагона.

Або:

їхав у мікробусі на ротацію гурт бійців, їх зупинили перевдягнуті в наші уніформи педерали й легко забрали в полон. Або... або.

«Даїшники» поволі підводили зброю,

так само уповільнено один з них раптом переломився навпіл, розлетівшись обабіч подвійним бронежилетом, — «хто б це з автоінспекторів мав по два бронежилета?» — зблиснула думка, —

бо ніхто не встиг навіть озирнутися, як позаду на автозупинці дівчина вихопила з клунка довжезного «герлаха» і поцілила заднього диверсанта, щоправда, намірялася одразу двох навиліт, однак передній випадково відсунувся з лінії.

«Даїшний» офіцер, скосивши око, з подивом зафіксував «герлаха», якого бачив лиш на картинках спецпідготовки, — найпотужніша у світі стрілячка, одна лише хиба — дуже швидко перегрівається.

— Вот блядь бандеровская! — стрибнув убік офіцер.

Але тієї миті було досить, щоб наш лейтенант кинувся під бусика й покотився за колесо, —

— увесь «даїшний» блокпост дружно вдарив з автоматів у «газель», рясно дірявлячи, сиплячи скло, здираючи обшивку, проте кулі навіть не здогадувались, що зсередини газель обшита щільними шматками автопокришок. Коли їхні ріжки скінчились і вони почали перезаряджатися, з вікон виткнулася несподівана зброя і врізала у відповідь.

Ряжені «даїшники» кинулися хто куди, а головне — за свою «буханку», однак тамтой задній «герлах» гатив з-поза зупинки, наче гармата; дивувало одне: як дівочі руки втримують такий страшний відкид?

Перекотившись на той бік, дівчина Галя на мить принишкла, бо з-під «буханки» зацьвохкали у відповідь кулі;

виткнувшись, краєчком ока узріла:

водій-диверсант заскочив за сусідню сосну, тож, не вагаючись, вона всадила у стовбур кулю, прошивши його разом з «даїшником».

Нападники люто одбивались — що то значить подвійні бронежилети; ба навіть тоді, коли лейтенант вдало вкинув їм у салон гранату, вибух сипонув асигнаціями, навіть тоді люто огризались.

Наші почали заходити збоку, неприкриті, ну, звісно, ну, отак, вже поранено в плече Помазка, вже й Степана — от тобі й дембель, от тобі й ротація!

І тоді дівчина взяла на цілик патрубок бака — гучний постріл злився з бензиновим вибухом.

Бризнуло, крутнувшись, полум’я, а всі інші звуки принишкли, навіть матюки заклякли на яскраве видиво.

— ...вот до каково зверства дошлі карателі на святой многострадальной Донєтчінє, — сказав Дмітрій Кісєльов, вказуючи в студії на великий плазмовий екран, де чергувалися фото зі згарищем колишньої «буханки», — преступность в іхніх рядах столь вєліка, что оні не щадят даже собствєнних автоінспєкторов, сжигая іх живьйом, так что даже невозможно установіть лічності. А что тут странного? Ведь ето едва лі не послєдніє прєдставітєлі власті, которые хоть как-то питаются сохранять порядок срєді фашистского моря разбушевавшейся бандеровщіни.