П’ять рівнів складності тексту
1-ий рівень: легкий сюжетний текст. Це тексти, в яких домінує певна історія — сюжет, що не має значних символічних чи психоаналітичних підтекстів. Це розважальна, структурно проста проза, спрямована, головним чином, на експлуатацію базових емоцій та загальної цікавості читачів. Сюди зараховуємо більшість авантюрних романів, мелодрам, тревелогів, гумористичні та простіші історичні романи. Характерною ознакою цього рівня є можливість звести текст до схематичної низки подій — фабули. Крім неї, читач, як правило, більше нічого не запам’ятовує. Втім, він інколи не запам’ятовує і її.
2-ий рівень: інтенсивний сюжетний текст. Тут, крім захопливого сюжету, присутнє і щось глибше, оскільки частина сказаного залишається не до кінця проясненою — несвідомо або зумисно. Це тексти, що, попри головну історію, вибудовують додаткову, таємничу або містичну реальність, тим самим інтенсифікуючи сприймання читача. Сюди належатимуть вдалі приклади детективного жанру, література жахів, фантастичні твори всіх типів. Окрім фабули, в активі читачів залишається вигаданий авторський світ — Середзем’я, Дис-косвіт чи Гоґвортс.
3-ій рівень: проблемний сюжетний текст. На цьому рівні центром літературного твору є якесь із життєвих складних питань або й цілий жмуток проблем, вартих обдумування. Природно, це більше не розважальний текст. Він може мати захопливий сюжет, проте частіше не висуватиме його на перший план або й взагалі нехтуватиме ним. Не про це тут йдеться, а про переконання: серйозні історичні, соціальні та психологічні романи, а також антиутопії саме такі. Читачеві найчастіше складно сприймати подібні тексти, бо навіть після прочитання розкриті проблеми будуть непокоїти — на питання доведеться шукати відповіді.
4-ий рівень: експериментальний текст. Тут починає звертати на себе увагу форма. Читачі загалом схильні чекати, що історію їм розкажуть крок за кроком — послідовно і простими словами. Будь-яка гра нетиповою лексикою чи синтаксичними конструкціями зразу ж сигналізує, що форма щось важить або й взагалі переважає. Складність вислову є безумовним недоліком для прагматичних текстів (реклама, політичні промови), проте у випадку, коли гра формою постає як вдало використаний прийом, поза експериментом відчуваємо глибину думки. Утім, перше, що залишиться в читача — спогад про грандіозну, майже мускульну боротьбу з текстом.
5-ий рівень: важкий інтенсивний текст. Маркес, Борхес, Фолкнер, Вірджинія Вулф, Джойс, Кафка та Пруст — ось неповний перелік майстрів тексту, в яких сенс має все. Тут серйозна проблематика, що не лише на поверхні й не лише висловлена прямо — занурюючись вглиб цих текстів знаходимо нові й нові ідеї для продумування. І ми не все одразу зможемо зрозуміти. І так, ми ніколи не будемо настільки близько до абсолютних істин. Інша література того не дасть.
А форма? Всі перераховані та інші поруч з ними автори й авторки — чудові, просто феноменально сильні стилісти. Їхнє володіння мовою — поза межами сумніву й далеко перевищує пересічні людські можливості. Вони пишуть красиво і сильно. Візьміть оригінали й пересвідчіться. Або ж, хоча б, шукайте добрі переклади, де про стиль теж подбали.
Ще щось? Так. Тут немає звичного нам сюжету. Є незвичний — всуціль інший. Він теж важить, і про нього далі. Охоплення й глибше розуміння текстів 5-го рівня є нашою метою. Адже це найсильніші тексти нашої цивілізації.