Як читати класиків

II. Ковтнути Дюма: легке читання

Художня проза починається з простого бажання розповісти історію. Утім, оскільки це художня проза, то розказувана історія обов’язково має обрости елементами вигадки. У цьому різниця: нон-фікшну, документальній прозі залишають голу правду (нехай навіть прикрашену гарнослів’ям), але художнє письмо таки має вигадувати.

Найпростіші тексти так і збудовано: автор чи авторка беруть матеріал, переосмислюють його, препарують, додають епізоди та деталі, і ось він — художній твір. Стартова історія може бути одноповерховою або містити додаткові сюжетні лінії, проте принцип безпосередньої розповіді про низку подій залишається. Проста, лінійна (тобто хронологічна) розповідь є базовою і найдавнішою структурою літератури. Так писали завжди, пишуть так і зараз. Отже, якщо персонажів якраз досить (як говорили гоголівському Хомі Бруту, «достаточноє колічєство»), а сюжетні епізоди не сплутуються, якщо мова автора не чинить стилістичного спротиву, а звучить приємно і плавно, то таку прозу читати легко — і ця легкість є базовим вмінням для автора та первинною втіхою для читача.