Як читати класиків

4. Але де знайти час?

Якщо ми хочемо чогось досягти, то маємо зробити наші зусилля в тому напрямку регулярними. Підіть запитайте тренерів з йоги чи бодібілдінгу, що ті думають з цього приводу. Вони чітко вам скажуть: тричі на тиждень. А ще краще — кожен день! І викладачка з англійської скаже те саме.

Так, оце, — відповісте ви, — там же пряма користь. Увесь пляж побачить, яке в мене розвинуте тіло, а коли потрапимо за кордон, я зможу замовити чай і булочку! Абсолютно. Проте й начитаність вашу також помітять зразу, особливо, хто начитаний сам. Словом, нічого думати — на читання треба знайти час.

Тут нас може кинути в дрож, бо зайвого часу в своєму графіку ми рішуче не бачимо. Куди ж читати, якщо ми зайняті під зав’язку? Скажу: така упевненість є насправді зворотним боком несвідомого бажання нічого не змінювати — зміни виглядають тривожними. Бо ми знаємо: час насправді є, але поки що це «сліпі зони», коли ми нічого не робимо — байдикуємо. А тут виникає реальна небезпека, що переконаємо себе чимось зайнятися.

Насправді, час завжди можна знайти. Пам’ятаєте фото часів революції, де молодий хлопець (чи дівчина — через балаклаву і респіратор не видно) сидить на обмерзлому остові спаленого автобуса і читає книжку. Перед атакою беркутівців? Після атаки? Ну, так, майже напевне постановка, але впливає: тоді можна було читати, чому не можна тепер? Є два відтинки часу, коли багато людей і так читає, а ще три, коли варто можливістю скористатися.

Транспорт. Я б додав «плавний транспорт». У маршрутках читають хіба найбільш витривалі й кому очей не шкода. Особливо, якщо водій любить швидкий паркур нашими дорогами і гучну музику з простими життєвими мотивами. Тут можна «увімкнути антрополога» й тихенько спостерігати за пасажирами, котрі в ці моменти бувають дуже щирими й переповідають по телефону невидимим співрозмовникам численні колізії свого непростого життя. Такої відвертості дослідникам свідомості віддалених племен Амазонії годі було добитися! Це ж маса матеріалу для майбутніх книг або просто приколів у своїй компанії. Але коли ми стомлені й нам не до вслухання в чужі ситуації або занурення в тонку душу водія з музикою, що його надихає, вихід один — власні навушники і власна музика, яка надихає нас. Або. Тут також є можливість: бібліотеки аудіокниг розростаються — цілком можна послухати якусь художку. Бо коли ми стомлені, нічого іншого в голову не полізе. Це оптимальний час підлатати діри в знанні класичних текстів — навіть Діккенс йде, це перевірено. А знати сюжет «Ніколаса Нікльбі» — це, я вам скажу, родзинка на торті вашої начитаності.

«Плавний транспорт» — це літак, поїзд або метро (корабель теж, кому таке випаде). Можна, звісно, дивитися фільм, але можна і почитати. Тут, окрім «легкої» художки, підуть і тексти «для загального розвитку» — мотиваційна література, біографії, мемуаристика. Можна замахнутися і на щось більш складне. Варто лише співвіднести швидкість свого читання та кількість часу в дорозі й підібрати відповідну книжку. До кінця подорожі будете мати готовий результат — прочитаний роман або збірку й, відтак, відчуття повноти та завершеності, гордості за себе.

Схожа ситуація з чеканням у чергах (що трапляється з нами, на щастя, все рідше) або в аеропортах (що трапляється все частіше). Колись за 8 годин чекання в аеропорту Франкфурта я подужав «Homo Faber» Макса Фріша. Чудова книжка! Я, щоправда, не знав, що там на початку трапляється авіакатастрофа, але сюжет від того став лише гострішим й читалося інтенсивніше. Якщо ж чекання нервове (я вже згадував про дантиста), то кращого способу перебути його, ніж гумористичний роман, я просто не бачу.

Пляж. Це друге місце, де традиція читання все ще існує. Почати там читати — це єдиний спосіб уникнути ґарґантю-анського поїдання креветок, пахлави та трубочок зі згу-щонкою. За тиждень відпустки можна розправитися з 5-6 книжками з річного списку, тому до такої можливості треба поставитися серйозно: закачати десяток можливих позицій у читалку і, про всяк випадок, прихопити 2-3 фізичні книжки. При цьому читання не заважатиме основній місії пляжного дозвілля — засмазі. От, до речі, ще один критерій: як до вечора почуваємо, що плечі та спина починають пекти, значить, сюжет в книжки відмінний. На пляжі, поміж іншим, йде все — від класики до авангардних романів. Це також перевірено. На людях.

Багато наших співгромадян також читають у туалеті. Це давня й могутня традиція усамітнення та самозаглиблення. Лише не читайте там класичні тексти, бо їх сприймання може видатися надто парадоксальним.

Транспорт рухається згідно з графіком (принаймні той, що «плавний») і тому обіцяє нам певну регулярність. Пляж чи шезлонг біля басейну — це вже більш спорадично. А от «сліпі зони», про які я писав вище, є кожного дня. Саме їх варто заповнити, якщо хочемо добитися регулярності читання.

Остання година в офісі. Якщо начальство дуже прискіпливе — то година після закінчення робочого часу (аякже, вони будуть думати, що ви продовжуєте працювати й може навіть додадуть бонусів за постійну старанність). Ми ж добре знаємо, що в ту годину перед виходом з офісу вже нічого путнього не зробимо (хіба найбільш дисципліновані з нас). Цей час все одно пропаде. І, найчастіше, все одно витрачаємо його на читання — у мережах чи на новинних сайтах. Й ми так само постійно роздумуємо про певну гігієну в мережі: чи треба було оце пхатися у черговий… диспут? Ще добре, якщо це суперечка про необхідність казати «брати участь» замість «приймати» чи подібне. Але ж в більшості це «дискусії», хто кращий — собачки чи котики. Заощадьмо на цьому. Почитаймо книжку.

Тоді в нас під рукою має бути спеціальна офісна книжка, котру ми читатимемо й дочитаємо упродовж наступного місяця чи двох. Найкраще, якщо це буде щось пов’язане з роботою та фаховим вдосконаленням (бачите, не так ми вже й обманюємо працедавця). Добровільна самоосвіта, апгрейд, не виходячи з контори. Ну й зростання соціального статусу: адже це солідно, коли за вами на полиці «Маркетинг 4.0» або біографія Стіва Джобса.

Остання година перед сном. Як ми її проводимо? Якщо спілкуємося з близькими нам людьми або слухаємо легеньку музику, то це чудово. Чи ми, натомість, знову ліземо в мережу продовжувати суперечку про собачок і котиків? Чи дивимося останні новини, щоб краще спалося? Чи просто їмо, щоб виробити гормони щастя? Чи п’єм алкоголь (вочевидь, із тією ж метою)?

Краще почитати. Бо немає більш ефективного заспокійливого і немає кращого снодійного, ніж книжка. Та й що може бути краще, ніж перенестися у вигаданий світ, де всі проблеми насправді не наші? З огляду на це, увечері читаємо виключно художку, причому легких жанрів — гумор, мелодрама, фенте-зі, детектив, хоррор. Увечері організм стомлений, тож ми не встигнемо злякатися, бо витримаємо десь від 2 до 20 сторінок. Але це означатиме плюс 3-5 книжок за рік! Утім, найчастіше ми братимемо щотижня нову книжку, так і не дочитавши старої. Отут якраз і шанс випробувати наш тест — справді добра книжка заснути не дасть. Тоді ми відкладаємо її до вихідних, коли зможемо сісти й разом дочитати усю.

З хоррором я пожартував, звісно. Несвідоме сприймає все більш активно, ніж уже сонна свідомість: вечірній сюжет цілком може продовжитись уві сні, тому по добрий сон — таки до любовних та гумористичних романів. Хороші в цьому сенсі також тревелоги — мандрівна проза, яку можемо покинути хоч на Сан-Марко, хоч в гондолі посеред Ґранд-каналу. Й тоді, не виключено, нам таки присниться Венеція.

Обов’язкова година у вихідний. Це єдиний випадок, коли таки треба зробити зусилля: знайти годину котроїсь суботи чи неділі й повторювати її щотижня, перетворивши на ритуал. Найкраще для цього піти в парк або над річку, хоча можна й залишитись дома. Це час, за який ви встигнете прочитати найбільше — найкращий ефект, якщо робити це до обіду, доки шлунок ще не заважає голові.

Щоправда, класик думає інакше. В одному зі своїх есе Джордж Орвелл малює отаку спокусливу картину: «Неділь-ний ранок, бажано ще десь до війни. Ваша дружина давно заснула в м’якому фотелі, а дітей відіслано на довгу й гарну прогулянку. Ви зручно влягаєтесь на дивані, чіпляєте на носа окуляри та розкриваєте улюблену газету. Ростбіф з йоркширським або відбивна з яблучним соусом та спожиті вслід пудинг із пахучим чорним чаєм якраз налаштували вас на гарний настрій. Солодко попахкує люлька, диван під вами такий м’який, вогонь у каміні добре розгорівся, повітря тепле й нерухоме. Про що у такий благословенний час нам хочеться почитати? Ну, звісно, про вбивство!»

Якщо полишити ефект останніх слів, що характеризують детектив як, можливо, найкомфортніший для читання жанр, зостанеться палка віра автора найпотужнішої у світі анти-утопії в можливість та навіть продуктивність післяобіднього читання. Тут сперечатися не будемо: коли вже виходить, але на вихідні година для спілкування з книжкою має бути знайдена! Щойно тоді точно зможемо прочитати все, що намітили собі на рік. Оце час нашого головного мозкового тренування, коли можемо читати будь-що й поступово нарощувати складність матеріалу. До речі, їзда на велотренажері, біг на доріжці чи методичне піднімання ваги йдуть просто чудово, коли голова зайнята вгадуванням дальших вивертів сюжету читаної книжки.

Година у вихідний — це не так багато, але побачите, ви ще її чекатимете. А потім можна захотіти й дві. Як і у випадках із підніманням ваги, головне — регулярність, щотижневий підхід і вперте дотримання графіку. Щоправда, хоч як би ви не полюбили велотренажер чи й справжній велосипед, проте кататися на ньому увесь день не вийде. Книжка ж не викликає перенапруження м’язів: якщо натрапимо на справді цікаве, година може розтягнутися й до вечора, поглинути читання перед сном, увесь сон і наступний день. Бо в нас буде відчуття, що залишимо героїв напризволяще, коли зупинимось. Й ми закриємо ґештальт, лише коли закриємо книжку.

Описаних часових «кишеньок» досить, щоб прочитати 20-50 книжок на рік. А це вже цілком пристойно. Тому якщо відпустка далеко, а до роботи ви їдете на власному авто, де залишається знову хіба слухати аудіокнижки, то спробуйте просто зараз поміркувати й запланувати, яку книжку читатимете на вихідних і з якою заснете увечері. Адже це значить, що вже сьогодні на вас може чекати вкрай цікавий сюжет.