Як читати класиків

V. Як зрозуміти кафку? Надважке читання

Вас ніколи не проймала дрож від погляду на давні архітектурні споруди? От стоїш серед Софії Київської або Айя-Софії у Стамбулі й усвідомлюєш, що тисячу років тому люди тут теж молилися і споглядали ті самі мозаїки та фрески. Або перед Колізеєм, нехай від нього лише поруйнований каркас без мармуру, але ж 2000 років як збудовано. Хтозна, які вони точно були, ті давні римляни, як дивилися на світ і про що думали, проте велич споруди вражає. Що вже казати про Велику китайську стіну, Акрополь чи, тим паче, піраміди Перу, Мексики або Єгипту — там історія ще довша. Утім, і значної давності не потрібно: потужні будівлі самі по собі викликають захват. Навіть якщо це тривіальні хмарочоси із дзеркальною поверхнею. Сонце і простір — все, що потрібно людині, як писав Ле Корбюзьє.

Наймогутніші з книг викликають такий самий трем. Дочитайте «Улісса», перегорніть останню сторінку, заплющте очі й усвідомте, що ви зробили. Для кого це пустий звук, аж туди ніколи не дочитає. А хто дочитав — побачите: світ зміниться назавжди.

Звісно, собор зі собою коханим (коханою) теж можна просто заселфити й кинути в інстаграм — це так само елементарно, як і купити три томи «Людини без властивостей» й поставити за собою на полицю. Але зайти всередину собору, наприклад, готичного, відчути повільний плин часу в ньому, послухати його тишу — це як прожити сюжети По або того ж Кафки. Ясно, що випити віденської кави зі штруделем у легендарному Café Central — приємно і навіть благородно, проте Відень має значно престижніші культурні виміри: Штраус, Моцарт, Фройд і Брейгель в «Альбертіні». Врешті, культура доповнює й гастрономічні інтер’єри: хіба мало охочих посидіти за столиком Гемінґвея в паризькому Closerie des Lilas?

У цьому розділі — про книжки, за які рано чи пізно треба взятися. Без них картина світової літератури буде неповною. Точно. З містами, до речі, так само. Ви уявляєте собі мандрівника, що відвідав 50 країн, але не був у Парижі, Лондоні чи Нью-Йорку? Інша справа, не всі, хто таки заселфився на Place de la Concorde, на Piccadilly або Times Square, можуть похвалитися, що знають місто, відчули його атмосферу, його genius loci. Є книжки, що, як і міста, потребують довгих мандрівок, неодноразового повернення та супроводу кваліфікованих гідів — і, бажано, не тих, що говорять завченими фразами з путівників. Щоб налаштуватися на правдивий ритм великого міста, у ньому треба побути довше, в ньому треба прожити. У романі теж. І я навіть не знаю, який із цих досвідів цікавіший: драйвовий тиждень у Берліні чи тихі дні в Кліші. Верхівку літературного канону формують визнані тексти, в яких багато дослідників та дослідниць вбачають певну гармонію — хай там як вони собі її уявляють. Тексти-собори, тексти-міста, тек-сти-мандрівки — найсильніші й найзахопливіші з них.