Зловісно тихе життя

Подяки

Дякую своєму чоловікові Майклу, який створив для нас життя, сповнене любові й доброти. Він дозволив мені покинути роботу, прикинутися письменницею, а потім без кінця хвалив мене, навіть коли те, що я писала, було цілковитою нісенітницею. Я зрозуміла, що критиком може бути будь-хто, але щоб хвалити, треба бути видатною людиною. Майкл — саме така людина. Як і Ліз Девідсон, моя чудова подруга й натхненниця. Вона дозволила мені красти її життя, її час, її поезію та її блискуче мистецтво. Натомість вона дізнавалася про кожну відрижку мого книжкового немовляти. Яка удача! Я вдячна її чоловікові, Джону Баллантайну, який також дозволив мені красти його життя; Маргарет Баллантайн-Пауер — більше сестрі, ніж подрузі, — за її підтримку протягом багатьох років; а також Шерон і Джиму, які ніколи не забували щось відзначити. Дякую веселим кавоманкам із мюзиклу «Les Girls»: Ліз, Франс, Мішель, Джоанні, Крістіні, Дафні, Бріджит, а також висловлюю особливу подяку Шеріл за її любов і ритуал з молитовними паличками для «Зловісно тихого життя». Дякую «Книжковому клубу без правил», Крістіні Девідсон Річардс, Кірку Лоуренсу, Шейлі Фішман, Нілу МакКенті, Коттону Аймерсу, а також Сью та Майку Рідделлам. Дякую Крісу Рою за те, що давав мені уроки стрільби з лука, і, як мені здається, думаю, не насміхався наді мною.

Мої брати, Роб і Даг, та їхні сім’ї беззастережно підтримували мене, дарували мені свою прихильність.

Роман «Зловісно тихе життя» загубився б серед інших чудових неопублікованих романів, якби не великодушність Асоціації письменників — авторів детективів у Великій Британії. Асоціація заснувала нагороду «Дебютний кинджал» за неопублікований перший роман. Я майже впевнена, що мій роман ніколи б не помітили, якби він не потрапив до списку найбільш вірогідних кандидатів на премію, а потім не отримав оцінку «Дуже схвально», посівши друге місце в номінації «Дебютний кинджал» 2004 року. Це була одна з найдивовижніших подій, що траплялися зі мною. Група успішних письменників знайшла час, аби читати, підтримувати й заохочувати нових авторів кримінальних романів. Вони дали мені можливість, якої більшість із них ніколи не мала, і я буду вічно їм вдячна. Я також знаю, що це дар, яким я маю поділитися з іншими.

Кей Мітчелл з Асоціації письменників — авторів детективів — дивовижна письменниця, і я дістала надзвичайне задоволення від її власних романів. Дякую також Сарі Тернер, героїні в нашій родині, та Максиму Якубовському.

Моя редакторка у видавництві «Hodder Headline» — Шеріз Гоббс, а у «Minotaur» — Бен Сев’є. Вони зробили «Зловісно тихе життя» набагато кращим завдяки своїй критиці, слушним пропозиціям і ентузіазму. Працювати з ними — це і навчання, і задоволення.

Дякую Кім МакАртур за те, що взяла мене під своє літературне крило.

І, нарешті, моїй агентці Терезі Кріс. Винятково завдяки їй «Зловісно тихе життя» зараз у ваших руках. Вона блискуча і весела, надзвичайно енергійна, чудова редакторка й неймовірна агентка. Мені дуже пощастило працювати з нею, враховуючи, що я ледь не переїхала її під час нашої першої зустрічі. Я б не рекомендувала цю стратегію молодим письменникам, але в моєму випадку вона спрацювала. Дякую, Терезо.

У моєму житті був період, коли я не мала друзів, коли мій телефон ніколи не дзвонив, коли я думала, що помру від самотності. Я знаю, що справжнє благословення не в тому, що я опублікувала книжку, а в тому, що є так багато людей, яким я вдячна.