Чому люди тупі? Психологія дурості

Застереження

«Здоровий глузд найсправедливіше розділений між людьми», — писав Декарт. А дурість?

Вона скрізь — цідиться, проступає краплями, струменіє чи фонтанує. Вона скрізь, не визнає ні меж, ні кордонів. Часом це тихий плюскіт, майже стерпний, іноді — застояна гидка твань, а часом — землетрус, шквал, цунамі, що пожирає все на своєму шляху, трощить, топче, паскудить, дурість не оминає нікого. Ба й гірше, подейкують, що ми всі — її джерело. Я й сам почуваюся не надто здоровим.

Нестерпна важкість буття

Усі ми щодня, без винятків, бачимо, чуємо й читаємо дурниці. Водночас усі їх роблять, думають, перетравлюють і говорять. Усі ми час від часу буваємо дурнями, які мимохідь верзуть дурниці без важких наслідків. Головне — усвідомлювати це і шкодувати, тому що робити помилки властиво людині і визнана провина вже наполовину пробачена. Ми завжди для когось дурні, але рідко для себе… Поза щоденним фоновим шумом глупства, доводиться, на жаль, мати справу з ревищем фахових, коронованих дурнів, дурнів з великої літери. І в цих дурнях, хоч де вони нас спіткають, на роботі чи вдома, немає нічого смішного. Вони нас пригнічують і мордують своєю впертою махровою дурістю й безпідставним апломбом. Вони наполегливі, вони напирають, вони легко, одним розчерком пера перекреслюють вашу думку, почуття й гідність. Вони псують вам настрій і змушують зневіритися в існуванні хоч якоїсь справедливості в цьому світі. Навіть з великою поблажливістю ми відмовляємось упізнавати в них своїх родичів.

Дурість — це невиконана обіцянка, обіцянка розуму й довіри, яку зрадив дурень, зрадник людства. Дурень — він «баран», тварина! Ми б хотіли його любити, зробити з нього друга, але дурень не на висоті — себто не на нашій висоті. Він потерпає від невиліковної хвороби. А що відмовляється лікуватися, переконаний у тому, що він єдиний видючий у світі сліпих, — трагікомедія повна. Немає нічого дивного в тому, що зомбі зачаровує своєю подобою існування, своєю інтелектуальною нікчемністю та базовою й насущною потребою принижувати до свого рівня живих, героїв, хороших. Зрештою, дурень і вам хоче відключити мозок: і тут він не хибить. Найгірше в дурнях те, що вони часом бувають розумні, принаймні освічені: вони ладні спалювати книжки і їхніх авторів заразом в ім’я іншої книжки, іншої ідеології чи того, чого їх навчили великі вчителі (дурні чи ні), — ключ до знань у їхніх руках перетворюється на ключ від клітки.

Сумнів зводить з розуму, певність робить дурнем

Класичний дурень засуджує вас без права на оскарження, негайно, без пом’якшувальних обставин, лише на підставі зовнішності, яку до того ж він ледь розгледів крізь шори на очах. Він уміє вдавати ревність, щоб згуртувати собі подібних і спонукати до лінчування в ім’я доброчесності, пристойності та шани. Дурень полює зграєю і думає стадом. «Жодної користі від множини, щойно вас більше чотирьох — і ви вже зграя дурнів», — співав Жорж Брассанс. Він же проголошував: «Слава тим, хто замість п’ястися до священних ідеалів просто не надто набридає сусідам». Та ба! Біда лишень у тім, що сусіди не завжди такі ж стримані!

Осоружний дурень не заспокоїться, поки не зробить вас нещасним, і лишиться задоволений собою. Непохитний. Прищеплений проти вагань. Упевнений у своєму праві. Щасливий ідіот скрутить вам яйця, не скрутивши собі шию.

Для дурня його переконання вибиті в мармурі, а всі знання будуються на піску. Сумнів зводить з розуму, певність робить дурнем, треба вибрати свій табір. Дурень усе знає краще за вас, зокрема й те, що ви маєте думати, відчувати, робити і як голосувати. Він ліпше за вас знає, хто ви такий і що для вас краще. Якщо ви не згодні, він вас зневажатиме, ображатиме, ранитиме ваші почуття чи й у прямому сенсі, і все заради вашого добра. І, якщо це можна здійснити безкарно, цілком можливо, що в ім’я вищого ідеалу він замахнеться й на такий порох, як ваше життя.

Гіркий факт: обороняючись, ви потрапите в пастку. Спробуйте напоумити дурня чи змінити його, і ви пропали! Бо якщо ви вважаєте своїм обов’язком його поліпшити, тоді ви також уважаєте, що знаєте, як він мусить думати й поводитись… звісно ж, як ви. Ну от, ви вже дурень. На додачу ще й наївний, бо думаєте, що здатні стати з ним на прю. Ба гірше, що більше ви намагатиметесь змінити дурня, то сильнішим його робитимете: він буде вельми задоволений відчувати себе жертвою, яка непокоїть, а отже, має рацію. Ви даруєте йому освячення, легалізуєте як героя-нонконформіста, якого жаліють і яким захоплюються. Боєць опору… Сила цього прокляття лякає: намагаючись поліпшити дурня, ви не тільки зазнаєте невдачі — ви його підсилюєте й наслідуєте. Був лише один бовдур, аж ось маємо двох. Боротися з дурістю — тільки зміцнювати її. На місці кожної відрубаної голови в дракона виростають дві.

Йолопи Апокаліпсиса

Отож дурість не слабшатиме. Вона прогресує. То чи справді ми переживаємо сьогодні її золотий вік? Чи справді сьогодні вона більша, ніж учора, і менша, ніж буде завтра? Найкращі уми завжди так міркували про свій час, відколи до нас доходять писемні свідчення. І свого часу вони, можливо, мали рацію. Або ж, як усі, просто поробилися старими дурнями… І все ж новизна сучасної епохи в тому, що сьогодні досить одного дурня й однієї червоної кнопки, щоб викорінити дурість і цей світ разом із нею. Одного лише дурня, обраного баранами, вельми гордими правом вибирати собі м’ясника.

Інша визначна риса нашого часу в тому, що, навіть коли дурість і не в апогеї, вона все ж ніколи досі не була такою явною, такою розкутою, стадною й агресивною. Є через що впасти у відчай і нарікати на заблуканих одноплемінників, але можна вимушено взятися до філософії, бо дедалі важче заперечувати марнославство всіх і нарцисизм кожного, так само як позірність зовнішнього й нікчемність категоричних суджень. Нехай би другий Еразм подарував нам нову «Похвалу глупоті» (але не більше 140 знаків за раз, заради Бога, щоб не заболіла голова)! Нехай би новий Лукрецій зобразив нам глибоке полегшення, а може, й радість, що їх можна відчути, залишаючись на березі, коли коловорот поглинає Човен дурнів, які занехаяли свій корабель, а потому кличуть на допомогу, щоб не втопитися… Та справжнє задоволення для гурмана — це насолоджуватися битвою дурнів між собою, коли ті приндяться на своїх его: бо якщо великі розуми зустрічаються, то дурні зіштовхуються. У намаганнях залишатися глядачем, а не учасником надто сміливо вірити, що дурість вплине на нас менше, ніж на крикливих, буркотливих, тихих і буйних сучасників, але якщо вдасться — який тріумф! Краще б він був скромний, до речі: вам не пробачать перебування над бійкою. Спробуйте втекти зі стада, і воно саме відведе вас на бійню. Вийте з вовками, бекайте з баранами, не надто вирізняйтеся, бо зроблять крайнім. Не варто й додавати, що коли ви справді вважаєте себе інтелігентнішим і взірцевішим за середній рівень, роковий діагноз на підході: ви, ймовірно, носій дурості в інкубаційному періоді і не відчуваєте хвороби…

З огляду на масштаби лиха й неосяжність завдання, претензії на вивчення дурості в цій книжці були б іще однією дурістю на додачу. Без сумніву, треба бути доволі самовпевненим, зворушливо наївним або легковажним, щоб братися за таку тему. Мені це добре відомо, та дурню ж море по коліна. Якщо пощастить, вийде просто смішно. А сміх не вбиває. Натомість дурість — так! І вона нас переживе. Що там, вона всіх нас поховає. Сподіваймося, що в могилі вона дасть нам спокій…

Останнє зауваження: усі міркування про дурнів чинні також і для дуреп. Нехай заспокояться! На жаль, стать не робить різниці… Отож я оголошую, о дýрні всіх порід і дурепи всіх мастей, несусвітні бовдури й довбні на різний смак, правдиві дурники, нещасні кретинки, брудні недоумки, великі дуринди, бідолашні дурисвітки, уперті низьколобі, дзбани й макітри, нетямки й тупаки, просторіки й навіжені, ідіоти й телепні, капустяні голови й безмозкі, без царя в голові й без третьої клепки, дурки й глупаки, бевзі, невігласи, благуваті, простáчки, йолопи, боввани, тюті з полив’яним носом, кепи, штурпаки, безголові, закінчені тупі самовдоволені кретини, пустопорожні рагулі й смердючі мудили, недоноски, мандрьохи, прожектери, легковіри, харпаки й талалайки, ось ваш зірковий час: ця книжка цілком присвячена вам. Але ви в ній себе не впізнаєте…

Щиро ваш дурень,

Jean-François Marmion