Гра у вoйнушку

Резюме 2

Хто такий Земут Тумезович Ізмайлов? Це чоловік репресований, чоловік, якого повернули на службу з пенсії, чоловік онуків.

У Земута було важке дитинство, так само як чи не в кожної людини його віку. Його батько був знаним у Петербурзі революціонером. Дуже добрий чоловік, казали, він був схожий на справжнього германця, біляве волосся, блакитні очі і спритний немов кінь — так розповідала мати. Батько Земута вбив двох священиків і скинув тіла з мосту в річку. Через це він змушений був покинути рідне село і сховатися в Петербурзі. Невдовзі прийшла революція, і батько Земута став чекістом. Пізніше його батька розстріляв Сталін, а матір переселив до Казахстану. Втім, повернімось до Земута.

Земут народився у поїзді й зростав в Акмолінську разом з дітьми репресованих батьків. Коли йому було сім років, померла мати, і його віддали до дитячого будинку. В кінці Другої світової війни молодий Земут вступив до військового училища і став успішним курсантом Астраханської авіаційної школи. Реальну військову освіту отримав в Афганістані. За експансією радянського війська він спостерігав з літака.

Перше кохання Земута завершилось трагічно. Його дружину збив потяг. Довго в траурі він не був, військова дисципліна добре натренувала його дух. Кілька років потому він одружився знову. Має одну дитину та одного онука. В день відправки до Грузії сім’я очікувала другого онука.

Земут Тумезович вже п’ятнадцять років на пенсії. Викладає у Московському інституті військової авіації. Для підготовки курсантів йому часто доводиться сідати за штурвал винищувача. Тому призов з резерву його не надто здивував. Просто стало шкода, що не встигне на народження онука. Перед тим як їхати до місця призначення, він попросив, щоб у разі, якщо він не повернеться, онукові дали його ім’я. Неважливо, чи народиться хлопчик, чи дівчинка. Земут Тумезович пожартував, адже був упевнений, що військова операція проти Грузії є лише ширмою, засобом для залякування американців. Гадав, що скоро повернеться, візьме відпустку й відвідає родину в рідному Татарстані. Але тепер, якщо він не повернеться назад, його заповіт буде виконано.

Микола Федорович Сімак. Чоловік середнього віку, чоловік битви, чоловік досвіду.

Маленького Колю виростив дідусь. Батьки померли у Другу світову війну під час бомбардування Сталінграда. Колю врятувала інтуїція матері. 22 серпня 1942 року, за день до того, як фашисти скинули бомби на місто, вона відправила його до дідуся у Липецьк. А Липецьк, якщо пригадаєте, фашисти не бомбили. Не бомбили тому, що більша частина пілотів Вермахту отримали звання пілотів у Липецьку. Тому німецьким пілотам було важко бомбити друзів та їхні родини. Це врятувало Колю.

Коля Сімак стояв у центрі Липецька, на вулиці Металургів, і разом з усім містом спостерігав за німецькими штурмовиками, які вільно перетинали небо. Липецьк знав, що окрім наказу існує історія. Цей факт він пам’ятатиме до кінця життя. Того дня Коля зрозумів, що найбільш гідна професія — пілот. Він виріс і став пілотом.

Микола Федорович має дружину та трьох дітей. Першій дитині тридцять п’ять років, другій тридцять, третій — двадцять дев’ять. Перший син пішов по сліду батька — став авіатором. Служить на авіаційній базі у Липецьку. Другий — музикант. Живе в Москві й грає у рок-гурті. Третій син — інженер заводу з переробки металу в Липецьку. Дружина Миколи — педагог з музики. Заслужений вчитель музичної десятирічки у Липецьку.

Микола Федорович вже п’ять років як на пенсії. Але російсько-грузинська війна поставила вимогу повернутись на державну службу. Не можу сказати, що він залюбки погодився на пропозицію. Він же шістнадцять років тому подарував грузинській землі не одну бомбу.

Коли у 1992 році він бомбив Сухумі, з неба впізнав той готель, де любив відпочивати з дружиною та дітьми. Бомбити місто було складно, але наказ він все ж виконав. Тоді він цілком зрозумів пілотів Вермахту. Микола Федорович Сімак — п’ятий пілот, якого за жертву обрав камінець, випущений Гівіко.