Гра у вoйнушку

Едзгверадзе Барнаба

«Що це було? — думав Гурам Дарчія, коли пив вино бурштинового кольору. — Невже я такий п’яний?» (Ковток.) «Невже вино розговорило мене?» (Ковток.) «Коли я востаннє пив за дружину?» (Ковток.) «Що це таке? Чого мене навчила війна?» (Ковток.) «Невже воно дійсно так, як кажуть?» (Ковток.) «Чому я хотів врятувати сім’ю? Що це, якщо не кохання?» (Ковток.) «І це дійсно кохання?» (Ковток.) Гурам спорожнив склянку і поставив її на стіл.

«Завтра все почнеться наново?» (Ковток.) — Віра вдивлялась у тарілку і думала. «Протверезіє і думатиме інакше?» (Ковток.) «Знову повернеться до свого запитання без відповіді?» (Ковток.) «Краще б усе це скінчилось, або не знаю». (Ковток.) «Відчуваю, що вже й Гівіко обділяємо увагою». (Ковток.) «Він відчуває все і вже став агресивним». (Ковток.) «Чого він стільки випив, що так сп’янів? Чи він не напідпитку?» (Ковток.) Віра побачила, як Гурам поставив склянку на стіл.

— Спасібо за такое гостєпріімство. Я нє понаслишкє знаю про грузінок і всєгда восхіщался імі. За Вас! — сказав Дмитро Юрійович і випив.

— Да-а, за ето нужно випіть, — Микола Федорович виглядав спраглим і, піднявши ріг догори, випив одним духом.

— Принеси мені гітару, ну, принеси мені гітару, — заблагав дружину чоловік.

— Соромно, чоловіче, ми ж вб’ємо цих людей, — Віра була проти, але подумки зраділа. В такому гарному настрої вона не бачила чоловіка два з половиною роки.

— Так, знаю, одну заспіваю і повбиваю потім, — не вгамовувався Гурам.

Віра піднялась із незадоволеним обличчям. Вирішила, що тут нічого не вдієш, і пішла в будинок. Але насправді вона тішилася, що вони все-таки взяли в котедж гітару. Коли вона клала гітару до багажника машини, думала, що якби не Гурама, то когось іншого попросила б зіграти. А от тепер Гурам сам просить гітару, щоб заспівати. Що він заспіває? Мабуть, «Суліко».

Віра винесла гітару з дому. Подолом сукні витерла пил і передала чоловікові. Побачивши гітару, гості ожили і зааплодували: — О-о-о, гітарочка? Просім, просім.

— Ето пєсня про вас. Когда ви впєрвиє вошлі в Грузію в 21-м году, — і Гурам підморгнув Вірі.

Невже «Суліко» написана про росіян? Гурам пройшовся гітарними струнами. Перший акорд не був схожий на «Суліко». Взагалі й Гурам не був схожий на себе, і це було не лише через те, що він був п’яний.

— Це не так. Росіяни в Грузію увійшли в тисяча сімсот вісімдесят третьому, — прокричав батькові Гівіко, але на це ніхто не звернув уваги.

— Да ну, нєважно. Ітак… — і він почав пісню, слова якої були такими:

Побачив уві сні Грузію,

Що милася у озері крові,

Потерта чорна чоха

Розвівалась на горах Коджорі.

Потерта чорна чоха

Розвівалась на горах Коджорі.

Зайшли червоні, принесли біду.

До якої партії належить Едзгверідзе Барнаба?

Барнаба, Барнаба, горіти в пеклі тобі,

До якої партії належить Едзгверідзе Барнаба?

Радій, прекрасна,

Радій, прекрасна моя країно.

Радій, прекрасна,

Радій, прекрасна моя країно.

У подвір’ї Дарчія вибухнули аплодисменти. Гості відкрито висловлювали емоції. Віра Юріївна не очікувала такого успіху чоловіка. Подумки зраділа. Радість з серця перейшла на очі, з очей — на губи, і вона посміхнулася. Не знаю, як це пояснити, але Віра підвелась, стала над чоловіком, поклала руки йому на плечі й прошепотіла на вухо: «Кохаю тебе».

Гурам поцілував Вірину руку і подякував гостям. Але збоку виглядало так, неначе подяка належала саме Вірі.