Гра у вoйнушку

Що приховує наше серце?

Знаходить цей народ у власному беззмістовному житті два тижні на відпочинок. Відкладуть грошей, візьмуть відпустку, заллють бензин і поїдуть автівкою на озеро, кодова назва якого дачне селище.

Приїжджають родинами, винаймають дві маленькі кімнати і величезне ліжко, на якому лежить подушка з гір Тіанеті, й, озброєні купальним костюмом та рушником, розлягаються на узбережжі. Занурюються в озеро, засмагають на сонці і з користю проводять час. Охолоджуються в прозорій воді і цим виправдовують ще один рік свого марного життя. Втішають себе, одним словом.

Приїжджають сюди, на розтягнуте вздовж бетонного узбережжя озеро, і переконують себе, що бетон є пляжем, а зацементоване каміння — то для масажу. Це ще нічого в порівнянні з тим, що кожного беззмістовного дня вони плавають і приймають сонячні ванни, немов звичайні калькулятори, в животі у яких водночас лежать і батарейки, і сонячний акумулятор.

Я раджу поберегти себе від сонячних ванн у Сіоні, оскільки кам’яна клавіатура так увіп’ється в тіло, що не дасть відпочити. Та якщо ви все ж припуститесь помилки, довіртеся фантазії й уявите, що ви дешева обчислювальна машинка, у вас синє тіло, кнопка включення та відключення живлення, кольоровий індикатор, на якому ви вмить помножите сто тисяч на чотириста двадцять сім, поділите це на вісім і виведете корінь з п’яти до двадцяти трьох, то все одно отримаєте нуль. В кінцевому підсумку отримаєте нуль.

— Віра Кекелідзе часто купається у Ваших водах?

— Віра та Гівіко приходять щодня. Вони тут від самого ранку й до сутінок.

— Гурам не приходить разом з ними?

— Хто такий Гурам?

— Що ви думаєте з приводу російсько-грузинської війни?

— У серпні, після п’ятдесяти тижнів виснажливої праці, в людей залишається лише два на відпочинок, і вони їдуть на мої води. Дякую… Дякую, що дали можливість зустріти й приголубити вас, мої любі відпочивальники. Я ж весь рік на самоті, в мені ніхто не купається й не ловить рибу. Дякую вам, тим, хто готовий наступні триста п’ятдесят один день знову смиренно бути нічим. Хіба я не розумію, як потребують відпочивальники нового заряду, і тому лежать вони на кам’яних клавішах, де я борюся з тишею. Як поетично, хіба ні? Озеро бореться з тишею…

— Чи правда, що на Вашому дні стоїть затоплена церква? І під час засухи, коли Ваш рівень зменшується, видно купол і хрест?

— Правда це чи ні?.. (Озеро посміхається.) Дочекайтесь засухи — і побачите.