Сонети

Усе вже я про тебе розповів,

На що мій дух спромігся й слово щире.

Що віднайду, яких докину слів

До образу твого, ясний кумире?

Нема нічого вже. Та знов і знов

Я від кінця вертаюсь до прологу

І словом древнім, як молитву Богу,

Щодня тобі співаю про любов.

І ті слова в новій любові й досі

Звучать так само на новий мотив.

Любов не бачить сивини в волоссі,

Навіки взявши старість в наймити.

Приходиш ти, любове, гостю любий,

Як вигляд наш твою віщує згубу.