Сонети

Мій зір і серце мруть на полі бою, —

За тебе згубна йде між них війна.

Бо скарб, не ділячи поміж собою.

Посісти прагне кожна сторона.

Я чую серця стук: «Вона в мені,

Куди не проникають очі ниці».

Метнувся зір: «Наслухались брехні!

Навік вона ввійшла в мої зіниці».

Щоб тій війні покласти край назавше,

Парламентери дум зійшлись за стіл

І миру мудрого дійшли, поклавши:

Коштовний скарб розпаювать навпіл.

Очам — що вхопить зорове сприймання,

А серцю вже — сердечний пал кохання.