Сонети

Немов актор, що, збившися із ролі,

Затнувсь на слові, з остраху мовчить.

Чи як шаленець, на коротку мить,

Упавши в лють, німіє мимоволі, —

Отак і я забув про цілий світ,

Мовчу, в любовному блаженстві млію.

Мого чуття важкий солодкий гніт

Закрив уста і поневолив мрію.

Хай погляд мій іде замість послів

Безмовним вісником палкого серця, —

Він — лицар кращий на любовнім герці,

Аніж полки гучних і пишних слів.

Учись читати писане без мови,

Очима слухать вісника любові.