Сонети

О леле, правда. Вештався я блазнем

І ницості поганив почуття,

Топтав, низотно торгував не раз ним

Без жодного жалю і каяття.

Не бачив правди я, лиш незугарне

Її зображення криве — на сміх.

Та не пішов мій сказ отой намарне:

Я досвідом дійшов — ти краща всіх.

Тепер по всьому вже. Змикаю коло.

І досвідів нових не прагну я.

Лиш ти одна. І сяєво навколо,

Межо стремлінь, свята жаго моя.

Тож хай сягне моя любов бездонна

До неба чистого — до твого лона.