Сонети

Якщо на світі не бува нового,

Лиш плин повторний явищ і речей,

То блуд який це розуму людського, —

Знов тяж нести вже роджених дітей.

Якби вернуть я міг роки уперті

В п’ять сотень кіл, що сонце їх пройшло,

І в древніх книгах, де й слова затерті,

Я віднайшов ясне твоє чоло, —

Дізнав би я, що в дні далекі знали

Про чудо це — краси земної цвіт,

Вони чи ми вперед сягнули далі,

Чи вічно йде шляхом повторень світ.

Я певен, що в минулому поети

Вславляли менш достойнії предмети.