Сонети

Ну, хто ж колись повірить в ці слова,

Хай щиро цноти в них твої відбиті?

Мій вірш, як напис на могильній пли́ті.

Твоїх ціннот усіх не відкрива.

Коли б красу твою неповториму

Зумів я повністю відбити враз, —

Сказали б люди: «Бреше віршомаз,

Сю вроду він списав із херувима».

Взяли б на кпини зжовклі папірці,

Немов дідка, що ласий на похвали.

Та й казкою б нікчемною назвали

Усе, що бачим на твоїм лиці.

А хай твій син в далекі дні сягне ті,

Ти житимеш і в синові, й в сонеті.