Сонети

І страх мій власний, і землі пророки,

Що снять майбутнім, скритим уві млі.

Неправду вирекли, сказавиіи, доки

Моїй любові жити на землі.

І смертний місяць, віщуни зухвалі,

Своє затемнення вже пережив,

Надія знов звелась на п’єдесталі,

І мир несе цвітіння для олив.

В моїх рядках по смерті ми воскреснем,

І смерть не роз’єднає нас. Вона

З косою йде на дикі племена,

І їм страшна, німим і безсловесним.

Твій пам’ятник з моїх натхненних слів

Переживе гробниці королів.