Сонети

Як пив один я з твого джерела,

Моє натхнення доблестю зростало.

Та хвора муза іншого знайшла, —

І вірш зів’яв, і грації не стало.

Я визнаю — ясне чоло твоє

Пера таки достойнішого варте.

Нехай там що пісняр тобі дає,

Та все з добра твого накрав пісняр те:

Чесноту прославляє, слово це

Тихцем укравши із твоєї вдачі.

Коли ж грабує і твоє лице, —

Хвалу красі склада співець ледачий.

За ці слова й подякувати гріх —

Це ж борг забрати в боржників своїх.