Сонети

Коли б то плоть на мисль було можливо

Мені змінить хоч на короткий час,

Я б відстань подолав несправедливу.

Що безконечністю лягла між нас.

Хай доля занесла б, немов пилину,

Мене в найбільш віддалені світи,

Я б, перетнувши океан, прилинув

До місць в яких перебуваєш ти.

Та я не мисль і вільно так не лину

В той світ, що заховав твою красу, —

Корюсь я силі простору й часу,

Бо створений, як всі, з води і глини.

Вода — невтішних сліз моїх потік;

Земля — я до землі приріс навік.