О, не кажи, що я у фальш запав,
Що мій вогонь на віддалі вже гасне.
Таж я себе з собою роз’єднав,
Тобі в заклад віддавши серце власне.
Ти — мій притулок, радісний завжди.
Відходив я. Не змінений роками,
Вертався знов, приносячи води,
Яка щораз мої змивала плями.
Якби вміщав я всі гріхи земні,
То навіть і тоді лише одна ти
Своїм наближенням, повір мені,
Змогла б мої пороки подолати.
В ніщо цей світ без тебе ставлю я,
Моя трояндо, радосте моя.