Українська байка

«На вовка помовка,

А заєць кобилу з’їв!» —

Бувало, каже наш покійний панотець...

Колись вельможний Лев та не злюбив рябих Овець.

Йому б і просто їх перевести нетрудно, —

Та, бачите ж, бо так було б не правосудно;

Він носить не на те на голові царський вінець,

Щоб кривдити своїх підданих,

Чи то там гарних, чи поганих,

Але на те, щоб всім

Давати об усім

По щирій правді рішенець

І покладать за все правдивую розправу;

Те й треба так зробить,

Щоб геть перевести і погань ту плюгаву,

І зберегти свою на світі славу.

Задумавсь Лев, і от збирає він совіт

І кличе всіх:

Вовків, Зайців, Тхорів, Ведмедя і Лисицю. —

І починає їм провадить небилицю:

Що той рябий поганий цвіт,

В котрім Овець багато ходить,

Йому на очі вельми шкодить;

Що кожен раз, як він побаче

Рябу Вівцю, то просто аж не плаче

Від болю в очах: страх болять,

Аж рогом лізуть і горять.

Так він тепер турбується об тім,

Щоб не осліпнути йому з того зовсім;

А що зробить? — то й сам не знає,

Так в них поради б то питає.

— Ясновельможний Льве! — рече, насупившись, Ведмідь. —

Про що ж тут довго говорити?

Звели рябих Овець усіх передушити.

Чого нам їх жаліть?! —

Помітивши, що Лев сердито щось насупив брови,

Лисиця каже тут: — Панове!

Не можна так, та Лев того й не любить:

Знічев’я він нікого не погубить,

І даром не проллє він нічиєї крові.

А я скажу таке:

Нащо нам об Овець свої поганить руки?

Звелімо краще їм де-небудь одвести широкі, гарні луки,

Щоб вволю там було простору, і травиці,

І чистої холодної водиці

Для Баранів, та і для маток,

І для малесеньких Ягняток,

Щоб і малим було де бігать і скакати;

На очі ж Львові їх ніколи не пускати.

А пасти їх і стерегти нехай ідуть Вовки,

Вони к тому ж у нас найкращі пастухи.

Не знаю, як кому, але мені здається,

Що так їх рід і плід і сам переведеться.

Чи скоро діло те зладнається, чи ні —

Про те мала турбота,

То буде вже панам Вовкам робота;

А Лев, та з ним і ми всі, будем в стороні... —

Така порада всім прийшлася дуже всмак,

І похвалив Лисицю всяк.

А діло так пішло, що й справді під кінець

Не стало ні рябих, ані других Овець...

Яка ж тоді пішла про діло те помовка?

А, бачите, така:

Що Лев собі як Лев, та вся біда від Вовка!..

Усяк, хто має вуха,

Щоб слухати, — хай слуха.