Українська байка

Що дужий та вельможний

Гне просту в три погибелі людину,

Хоча б та й негнучкую мала спину, —

Про се зна, мабуть, кожний.

Рибки про сеє не чували,

А то б вони, либонь, потанцювали,

Як став рибалка Хвесь

В сопілочку гарненько грати.

Він думав — став увесь

Збіжиться слухати його музику,

Що підуть танці, регіт, сміх,

Що він Рибок потішить всіх

Та їхнього наслухається крику.

Але ж даремно Хвесь там надимався,

Втомлявсь, одпочивав і знову грати брався, —

На те Рибки уваги не звертали, —

Та що вже Риба — навіть Раки

Й нікчемні Слимаки усякі

На дні байдуже спочивали, —

Хоч би тобі одне послухать припливло!

Рибалку нашого аж серце узяло.

«Стій! — думає. — Тепер я знаю діло,

Навчу я їм чортячу їхню матір!»

Та, кинувши сопілку, взявсь за ятір.

І все мов щось перемінило, —

Бо скоро Риба на землі там опинилась —

Неначе показилась:

Давай плигати, сіпатись, стрибати.

Рибалка ж їм почав казати:

— Чому ж тоді, як грав, дурні,

Не танцював ніхто мені?

Тепер не граю вже — і ось

Аж труситесь до танців ви чогось! —

Не знати, що Рибки сказали; їм

Було не до казання всім,

А нам те легко зміркувати,

Що Риба без води, то мусить вже скакати.

Укравши хліба десь окраєць,

Майнув Бровко, неначе заєць,

А бігти мав через потік

На другий бік.

Та норов же собачий!

Іде Бровко і баче

В воді таке ж, як він і сам, мурло,

Що теж мов бігло через кладку

І хліба шмат несло.

Як можна не зчинити звадку?

І на чужий шматок

Вже роззявля Бровко роток.

Роззявив — хліб із рота плюсь у воду.

Вода його відразу підхопила

Та й геть з очей йому ізмила.

Ото не наміряйсь робити другим шкоду.

Про те, що маєш, дбай,

А на чуже не зазіхай.