Українська байка

— Куди так, кумо, удираєш? —

Питав Лисицю кум Бабак.

— Ох, кумоньку-голубчику, хіба ж не знаєш?

Терплю не знать за що, а так —

Напали та й напали,

Та буцімто за хабарі й прогнали.

Ти звісен, між Курми суддею я була:

Ні їла, ні пила,

І нічки не доспала,

І тільки те й робила,

Що все Курей судила;

І скільки-то мого здоров’ячка пропало!

Іще ж за те і в бідоньку попала;

А все дурнісінько... Що будеш вже казать,

Як нападуть та візьмуться брехать?

Отеє б я хабарі та брати заходилась?

Нехай Бог милує, хіба б сказилась!

Я здамся, куме, на тебе: чи скажеш ти,

Щоб я на гріх такий задумала піти?

Подумай лиш та погадай пильненько.

— Ні, кумонько... А бачив я частенько,

Що коло тебе пір’ячка рясненько.

Так інший при суді зітхає,

Мов хліб останній доїдає;

Та що й казать, усяк те зна,

Що у його худобини катма,

Та і за жінкою не взяв,

А дивишся — хороми сп’яв;

Хоч грошей, каже, й голо,

Однак за віщось-то купив село...

Тепер нехай розумний пощитає,

Що наперед в його було

І що тепереньки він має.

Воно то, бач, і не докажеш,

З чого він теє все громить;

А вже хоч гріх, хоч два, а скажеш,

Що і в його на пиці пір’ячко стримить.