Українська байка

Ведмідь обід давав.

Зібрав він не одну рідню своїх Ведмідів:

Кликнув і других ще сусідів,

Хто тільки в лісі був, усіх він поззивав.

Чи то були родини, чи поминки,

А тільки сей обід Ведмідь задав на диво:

Яке було м’ясиво!

Яких не їли страв! І що пили горілки!..

Ведмідь п’яненький був і дружбу заходивсь

Доказувать гостям: співав їм многі літа,

А кінчивши обід, пішов писать мисліти

Й навприсядки пустивсь!

Лисиця, глянувши, сплеснула аж лапками:

— Їй-богу, молодця! Чи бач, які прудкі!

Михайло Йванович! Еге! Так ви такі?

Як той метеличок! З якими тропаками!

Не бачивши сама, не вірила б нізащо... —

Тут щось у бік їй торк!..

Вона оглянулась, аж то старий був Вовк;

І каже їй на вухо:— Та й брешеш ти, ледащо!

Який він там прудкий? Дробцює — й ноги вкупі,

І тільки гупотить — товче, мов просо в ступі... —

Лисиця Вовкові в одвіт:

— Брехнею пройдеш ти весь світ,

А правда що? Загинеш з нею!

Не я ж одна живу брехнею...

Поглянь і на людей: од кого єсть пожива,

То як би не прийшлось — чи дурню, чи мурлу,

А кажуть і йому велику похвалу...

У світі, куме, се не диво!

Чого ж би й я брехала в вічі?

Ведмедю угодить як слід,

То і вечеряти покличе

Або іще раз на обід.