Українська байка

Снігирчик бідний у сильце попався,

А Щиглик-молодець,

Той жвавий джиґунець,

Дививсь на його та сміявся:

— Оце так мудрагель з тебе!

Ну як-таки не вглядіти себе,

Біди не встерегтись!

Щоб так в лиху попасти штучку,

Як в ятір ловлять ту дурную щучку!

Се бачив я колись,

Такого цілий вік боявся, —

Ось бач, і не попався! —

Так Щиглик промовляє

Та все собі стрибає.

Аж гульк!.. Ох, лишенько тяжке!

Се що таке?!

В якусь-то сіточку Щигол ускочив

(Немов собі наврочив!).

Тепера сіпає і сяк і так,

Не вирве ніжки вже ніяк!

Хоч борсався й мотався,

Та в сіточці остався.

Ото тобі, козаче:

Із лишенька чужого,

Із горенька тяжкого

Не смійся, небораче!

Вийшла Мишка-городянка,

Прехорошая панянка,

Раз у поле погуляти;

А при тім хотіла взнати,

Як там інші сестри Миші,

Польовнички, серед тиші

Проживають,

Пробувають.

Мишка Мишку миттю взнала —

Як селянка працювала,

Колоски собі збирала.

— Помагай біг! — так гукнула

Городянка. Друга вчула,

Розпиталася і в нору

Городянку запросила

По-простому,

По-сільському.

Там вона, бач, наносила

Колосочків, зернят різних,

Корінців усяких пізніх;

І усім тим частувала,

Городяночку приймала...

Городянка призволялась,

Дечому то й дивувалась:

— А се що у вас такеє?

Що ж, воно собі смачнеє...

Зветься як? — І городянка

Набік голову схиляла

Та стекольце, як панянка,

До очей все притуляла.

Побалакали гарненько,

І, як стало вже пізненько,

Городянка швидко встала. —

Але подругу новую,

Тую Мишку польовую,

І до себе запрохала.

Отже, якось у неділю, —

В свято, бачте, на дозвіллю, —

Хуторянка на часинку

Подалася до будинку.

Городянка виглядала,

Хорошенько привітала:

— Будь здорова, гостя ждана!

Се гаразд, моя кохана!

Бо якраз панів немає,

Панство десь собі гуляє

На банкеті. —

По сій мові у буфеті

Господиня тая Мишка,

Делікатненька корпишка,

Почала всього шукати,

Все ласеньке добувати.

Повела тоді сестрицю

У найкращую світлицю;

Там на килимі турецькім

Посідали наші Мишки.

І горіхом смачним, грецьким,

Погострила зубки трішки

Тая гостя польова.

Та хіба самі горішки?

О! Була там і халва,

І цукати, й пастила,

Хвиги-миги, марципани, —

Прямо їжа без догани!

Але тільки що розсілись

Та гарненько примостились,

Коли це дзвінок як дзенькне,

На господу всю як бренькне!

Слуги кинулись... І в хату,

В тую пишную палату,

Увійшли і пані, й пан, —

Так і сяяв весь жупан!

Отже, Мишки наші швидко

Повтікали, куди видко!

І сказала хуторничка:

— Прощавай, моя сестричко!

Хай їй цур, оцій палаті!

Я волю у простій хаті

Простим зернятком живитись,

Ніж на всі боки дивитись —

Чи не ввійде хто, не зрушить

Та ногою не придушить!..

Будь здорова, моя любко,

Хай Господь тебе боронить,

Я додому йду, голубко, —

Там ніхто у нас не дзвонить!..