Українська байка

— А що, Корнію, як? Чия бере?

Що пан суддя тобі сокоче?

— А вже ж не що: бач, вирви хоче!

— Е, дать: сухая ложка рот дере!

Орел десь Черепаху раз злапав.

От кажуть, що Орли — розумна птиця,

Мені ж це все здається небилиця:

Який він розум мав,

Коли не знав,

Що з нею ізробити,

Щоб в пельку вбити?

То ніжками дрине,

То крилами шмагне.

То погодя

Оп’ять сердега за роботу;

Вовтузиться небіж до поту,

А все нема пуття!

Тоді Ворона ік йому — сусід!

— Хліб-сіль,

Ясновельможний пане Гетьмане! —

Йому сказала

І пособляти стала: —

Щоб Черепаху розчавить,

То треба з нею перш підняться вгору

І відтіля пустить

Додолу.

Вона од цього розіб’ється

І пан-Орлові достанеться, —

Послухав мій Орел, хватив, піднявся,

У хмари не забрався

І, розмахнувши, зразу — бурх!

Ворона за куски

І в гай мерщій — шушурх...

А пан-Орлу зостались... черепки!

Отак нестеменно і між людьми буває:

Орел собі посіє-попахає,

А глянь — яка-небудь Ворона поживляє...