Українська байка

Каже Редька раз ледача,

Лежачи у Мед убрата:

— Ох, яка же я добряча

Із тобою, Меде-брате! —

Мед же стиха їй туруе:

— Не заносся, моя пані!

То мене так мир шанує,

Через мене й ти у шані!

Так і ти, письмак нікчемний,

Між славетних затесався

Та вже й мислиш, навіжений,

Що із їми порівнявся.

Не тебе шанують люди,

А сім’ю оту велику;

Тебе ж якось за приблуду

Прийняли на час для ліку.

Казав Реп’ях: — Я нічого

В світі не боюся, —

Торкни мене хто, у того

Зараз й учеплюся. —

Вогник же над водою

Гасне, догоряє.

— Зчепись ну-бо ізо мною! —

Стиха промовляє.