Українська байка

Пливе Гоголь по Славуту,

В воду поринає.

На сухій гіллі Ворона

Важенько здихає:

«Ой мій друже білокрилий,

Горенько з тобою!

Поринаєш, не дай Боже,

Заллєшся водою!»

Пливе Гоголь по Славуту,

З хмари дощик ллється.

У Ворони-жалібниці

З жалю серце рветься:

«Ой з’явися, ясне сонце,

Висуши нам крила,

Що обом нам з мокрим пір’ям

Літати не сила!»

«Ой Вороно-жалібнице!

Чого марно крячеш?

Я купаюсь, очищаюсь,

А ти здуру плачеш.

Нащо мені на Славуті

Твоя осторога?

Сушилась би собі мовчки,

Ротата небого!

Нащо мені від дощику

Твоя оборона?

Сиділа б ти собі мовчки,

Химерна Вороно!»

В крамній коморі Щиглик щебетав

Свої щиглячі пісеньки любенько.

Про нього ввесь базар казав,

Що так співає тільки Соловейко.

Скрутився Щиглик мій

І в кліточці своїй

Робив себе царем співання.

Ніхто ж того з співочих птиць не знав,

Ніхто в високім хорі не чував

Мізерної пташини щебетання.

________

Химерний Щиглику! Коли тобі

Базарний люд воздав хвалу не по заслузі,

Так се тебе твої базарні друзі

Вимірювали по самих собі.