Агент №13

5.

Директору торговельної акціонерної фірми «Ганза» Егону Брауну нещодавно виповнилося шістдесят. Проте виглядав він молодшим, бо вже кілька років вів урівноважений спосіб життя. Взагалі Браун в усьому знав міру. Любив смачно поїсти, хоч їв рівно стільки, аби лише вгамувати почуття голоду. Від природи не схильний до ожиріння, залишився струнким, до того ж регулярно плавав, їздив верхи, грав у теніс, ходив на лижах, тому його м'язи зберегли пружність і свіжість. М'яке, зовсім сиве волосся його вже рідшало, проте на овальному обличчі майже не знати було зморщок. Усі мали його за тиху, ввічливу людину. Спочатку він вивчав медицину, але згодом зацікавився фізикою, особливо електрикою. Після захисту диплома лікаря, у тисяча дев'ятсот тридцять другому році, за згодою своїх батьків прийняв запрошення свого дядька, що жив у Сполучених Штатах Америки, і став студентом Каліфорнійського університету. Через кілька місяців після приходу Гітлера до влади Браун попросив політичного притулку. Такий крок завдав багато прикростей його батькам у Німеччині.

Інженер-електрик Егон Браун з допомогою свого дядька, що був досить впливовою людиною в Сполучених Штатах, почав працювати на одному з електротехнічних заводів. Виконуючи службові обов'язки, часто їздив у відрядження. Побував не тільки в Сполучених Штатах, а й у Південній Америці, Канаді, в усіх містах, де завод мав свої філіали, станції технічного обслуговування, зв'язки та ін. Згодом налагодив стосунки з німецькими емігрантами — як прихильниками, так і противниками рейху. Проте Браун утримувався від будь-яких публічних виступів. У товаристві поводився скромно, був дуже ввічливим, ніколи не прагнув стати центром уваги. Браунова тітка мріяла одружити його, проте племінник з притаманною йому люб'язністю відхиляв подібні пропозиції. Не бажаючи зв'язувати себе сім'єю, він так і не одружився. Звичайно, в його житті були жінки, коханки, але в товаристві він з ними ніколи не з'являвся. Ніхто не знав, що Браун що з університетських років є одним з найактивніших агентів німецької розвідки, готових заради перемоги рейху на будь-які жертви. З неабиякою витримкою стежив Браун з-за кордону на діями Гітлера, за бурхливим розпитком подій, не піддаючись упливові масової істерії. Він бум достатньо розумний, а тому подумки критично оцінював промови й статті Гітлера. Для нього важливою була не особа фюрера, а перемога рейху. Гітлера він вважав тільки знаряддям для досягнення цієї мети. Він належав до тих небагатьох німців, які не ототожнювали Гітлера н рейхом. Браун був переконаний, що німецька нація, як це, на його думку, випливає з історії, стане керівною сплою в Сиропі. Під час багаторічного перебування в Сполучених Штатах грунтовно ознайомився з американським способом життя, добре пізнав американців і не був у великому захопленні від них. Після поразки гітлерівців Браун не розгубився. Зваживши співвідношення сил, він добре усвідомив, що Німеччина незабаром воскресне, бо західним країнам потрібна сильна Німеччина. Він міркував так: для відродження Німеччини не слід гребувати будь-якою допомогою, проте діяти треба так, щоб не перетворитися в колонію Сполучених Штатів. Він підтримував у міру тісні зв'язки з провідними діячами американської військової промисловості. Мав навіть кілька приятелів серед американських сенаторів. Ці політики і в гадці не мали, що є тільки знаряддям у тій грі, яку вже роками так хитро проводить Браун. На перший погляд він здавався проамериканцем. Його шпигунська діяльність під час війни не була викрита. Офіцер абверу, з яким Браун підтримував зв'язок, після відсторонення Канаріса від своїх обов'язків утік. Лише згодом він розповів Брауну, що за розпорядженням адмірала особисті справи агентів, які діяли в Сполучених Штатах, знищені. Отже, гестапо ніколи не дізнається з донесень, що за підписом агента «Студент» ховається Егон Браун. А трохи пізніше, коли цей офіцер абверу став жертвою автомобільної катастрофи, Браун остаточно заспокоївся. Він так спритно підтасовував з-за куліс події, що американські приятелі запропонували йому переселитися в Німеччину і взяти участь у відбудові країни. Після тривалого «вагання» він дав згоду на переїзд у Німеччину і на початку сорок шостого року став радником штабу американських окупаційних військ. Співробітничав з «Сі-ай-сі», завжди залишаючись, правда, на задньому плані, тому мало хто здогадувався, яка велика влада зосереджена в його руках. Незабаром друзі Брауна звернули увагу Аденауера на скромного, але, за їхніми словами, талановитого і перспективного інженера. Старий політик з радістю прийняв допомогу Брауна і в сорок дев'ятому році, ставши канцлером, узяв його до себе. За короткий час Браун став одним з найближчих його радників і експертів, проте не вступив до жодної партії, мотивуючи це тим, що хоче служити не партіям, а Німеччині. Як довірена особа канцлера, він мав змогу ознайомитися з діяльністю щойно створеного федеративного розвідувального управління, завів знайомство з самим генералом Геленом. Це знайомство згодом переросло в дружні стосунки. На початку п'ятдесятих років за пропозицією Егона Брауна було створено торговельне акціонерне товариство «Ганза», директором якого став він сам. Наполегливою працею, з великими обережностями Браун організував у межах фірми секцію «Б» східного відділення, що стала одним з органів розвідуправління.

Смерть Меннела застала Егона Брауна зненацька. Перш за все він, звичайно, розпорядився провести розслідування. Завідуючому відділом Йозефу Шлеззігу було доручено з'ясувати, що криється за кулісами цієї справи. Та з часу вбивства минуло вже три доби, а Шлеззіг усе ще нічого певного сказати не міг.

Цього дня Браун пізно повертався додому. Прийнявши ванну, він повечеряв, прочитав кілька сторінок з найновішого роману Генріха-Белля і ліг. Уже дрімаючи, він чув, як у кімнатах порається стара домогосподарка Ельвіра. Майнула думка хутенько встати, щоб зачинити вікна, але почував себе таким утомленим, що зненацька заснув. Опівночі його розбудив телефонний дзвінок. Говорив Шлеззіг. Він вибачився за таку пізню розмову і сказав, що має доповісти про щось серйозне. Браун позіхнув і протер очі.

— Приходьте до мене, — наказав він керівникові відділу.

Не пройшло і півгодини, як Шлеззіг приїхав. Це був огрядний чоловік років за сорок, в окулярах, з зачесаним набік білявим волоссям. Елегантний костюм, пошитий з легкого матеріалу «тропікал», свідчив про те, що його власник полюбляє модно вдягатися. Рухався Шлеззіг швидко, але говорив повільно, обережно добираючи слова, тримався трохи зарозуміло.

— Що раз прошу вибачити, пане, — звернувся він до Брауна, — але мушу доповісти про дуже важливу справу.

Браун терпляче всміхнувся:

— О господи! Годі вже вибачатися, кажіть зрештою, що сталося.

— Сьогодні увечері ми одержали по телетайпу від Губера повідомлення. Зміст його дуже дивний. Якщо дозволите, прочитаю.

Браун ствердно кивнув головою, думаючи між тим, чи по запропонувати Шлеззігу випити чарку. Потім подумав — обійдеться.

— У повідомленні говориться про те, що тіло Меннела знаходиться у цинковій труні і його буде відправлено до Франкфурта рейсовим літаком угорської авіакомпанії «Малев» у вівторок. Перевезенням тіла займається вантажно-транспортне агентство «Машпед». Залишки машини непридатні для ремонту, і Губер їх реалізував. Проект угоди вивчає і наступного тижня підпише.

Шлеззіг передав шефові надрукований на машинці текст. Браун пригладив назад своє м'яке волосся і пробіг очима рядки. Якби тут не було Шлеззіга, його підлеглого, в усіх відношеннях зразкового співробітника, він би вилаявся. Проте довелося стриматись.

Шлеззіг кахикнув, даючи знати, що це ще не все. Браун запитливо підвів на нього очі.

— Мені не зрозуміло, пане, про які залишки машини каже Губер. Адже наш угорський колега повідомив, що Меннела вбито на воді.

— А якщо я скажу, що все розумію, то вас це заспокоїть? Принаймні мені, здається, ясно, в чому справа, — відповів Браун.

— Тоді дозвольте ще запитати.

— Будь ласка, любий мій Шлеззіг. Викладайте відверто свої сумніви.

— Чи знав Губер, що Меннел поїхав на спеціально обладнаній машині?

— Про це в нас із ним розмови не було. Але він знав про призначення подібних «мерседесів».

— Якщо не помиляюсь, ви маєте на увазі те саме, що і я.

— Так, саме те, шановний Шлеззіг.

— А чи відомо вам, що син Отто Губера зараз у Гавані?

Браун різко підвів голову. Як він не силкувався оволодіти собою, проте відчув, що полотніє. Десь півроку тому секретна повірна служба донесла йому: якийсь студент Марек, в дійсності Ернест Губер, є одним із керівників створеної анархістської молодіжної організації імені Че Гевара[8]. Незабаром з'ясувалося, що згаданий у донесенні юнак — син Отто Губера. Браун довгий час вагався, але нарешті встановив стеження за Отто Губером. Через тижнів шість після цього Губер помітив, що його кореспонденцію перевіряють, а телефонні розмови підслуховують і що навколо нього крутяться провокатори різного гатунку, стежачи за кожним його кроком. І він вирішив поговорити про це з Брауном. Спокійним, мирним тоном Губер запитав у нього, навіщо це все потрібно. Браун знав, що має справу з досвідченим розвідником, тому вирішив, що немає сенсу кривити душею чи заперечувати незаперечні факти. Тому говорив з ним щиро. Зізнався, що стеження встановлено через сина Ернста, якого, як це було всім відомо, він гаряче любить. Потім Браун повів про те, що Губер, мовляв, досвідчений розвідник і добре знає, що будь-яка пристрасть, хай то буде схильність до спиртного, вживання наркотиків чи захоплення жінками, — є тією слабкою ланкою ланцюга, яка щохвилини може порватися. Звичайно, Губер погодився з ним і визнав, що все сказане Брауном — правда, що йому це теж добре відомо і він розуміє, які з цього робляться висновки. Але чому вони тоді не подумали, що Губер не дурний і не захоче лізти головою в петлю? Тоді він говорив Браунові, що усвідомлює свій обов'язок перед батьківщиною, службою, особисто Брауном і що син теж знає свій обов'язок. Слухаючи Губера, Браун на хвилину засумнівався: як, власне кажучи, треба розуміти ці високі слова Губера? Про яку батьківщину, про яку службу він говорив і про що думав, згадуючи його ім'я? Потім він одігнав ці сумніви, вирішивши, що Губер почуває себе в залізних лещатах і мусить беззаперечно підкорятися їм. І відмінив стеження за ним. І ось тільки тепер Браун зрозумів, що програв. Губер обійшов його по всіх статтях… Не треба було припиняти стеження.

Шлеззіг не здогадувався про причину такого довгого мовчання Брауна. Виждавши ще кілька секунд, він продовжував:

— Я довідався і про те, що Губер таємно продав свою віллу і придбав на свої збереження банківські акції однієї швейцарської туристсько-екскурсійної фірми.

— Що ж, це природно, — сказав шеф уже зовсім спокійно. — Було б дивно, якби він цього не вчинив. — Браун підвівся, випини з бара пляшку і наповнив чарки коньяком. — Ця мить, здається, не підходить до того, щоб пити за здоров'я Губера? — Він зробив ковток. — Скажіть, будь ласка, шановний Шлеззіг, скількох наших агентів Губер може провалити в Угорщині?

— Точно я не підрахував, пане, — відповів Шлеззіг. — Десь із п'ятнадцять.

— Тоді ще одне запитання: як ви гадаєте, чому він став зрадником?

Шлеззіг запалив сигарету.

— Не знаю. Ввечері, збираючи оцей матеріал, я звернув увагу на кілька фактів, яким раніше ми не надавали значення. Губери походять зі Східної Пруссії. Дехто з них і зараз живе на радянській території. Батька Губера після замаху на Гітлера було страчено. На Сході, звісно, це зарахується як великий плюс для Губера. Можна висловитись і так: це до певної міри є квитком для вступу у їхній світ. З рідні Губера дехто посідає важливі пости в комуністичній Німеччині. Отже, поміркуйте, пане: Отто Губер жив тут, серед нас, а його родичі на Сході. Можливо, умовили його чи щось подібне. А взагалі точно відповісти на це питання міг би тільки він сам.

Браун схвально кивнув головою. Гаразд, так гадатиме тепер у них кожен.

— Передайте йому по телетайпу, — наказав Браун, — щоб машину не продавав. Хай підпише угоду і негайно повертається. — Хвилинку помовчавши, продовжував: — Правда, Губер уже не повернеться. Саме тому треба вам організувати його ліквідацію. — Все це він проказав таким байдужим тоном, ніби йшлося не про смертний вирок людині, а про щось буденне. З такою ж інтонацією Браун міг сказати: «Ох і душно, Шлеззіг! Не пийте холодної води, бо простудите горло». — Ще трохи коньяку?

— Не заперечую, — згодився Шлеззіг. Узяв чарку і жадібно випив, проте з обличчя його не сходила стурбованість.

Браун помітив метушливий і заклопотаний погляд Шлеззіга.

— Може, у вас є для мене ще якась хороша звістка, шановний друже?

— Боюся, пане, що так. Меннел узяв із собою код «К-6». Ми доручили йому приєднати агентів мережі «К» до Сільви. Якщо Губер знайде цей код серед документів Меннела, він зможе все розшифрувати. Губер знав шифр мережі «К»?

— На це теж міг би відповісти тільки він сам, — неохоче промовив Браун. — Згідно інструкції Губер не мав його знати. Але це ще не доказ.

Браун устав і пройшовся по кімнаті. Він міркував напружено над тим, як виправдатись перед начальством за таку відчутну втрату.