Аліса в Дивокраї

Розділ ХІІ. Кому це наснилося?

— Ваша Червона Величність не повинна так голосно мурчати, — сказала Аліса, протираючи очі й звертаючись до кошеняти шанобливо, але трохи сердито. — Ти розбудила мене. А мені наснився такий чудовий сон! І ти весь час була зі мною, Кицько, пройшла все Задзеркалля. Тобі це відомо, люба?

У кошенят є дуже неприємна звичка (як одного разу відзначила Аліса): на все, що їм не говори, завжди відповідати мурчанням.

— Якби вони мурчали лише тоді, коли погоджуються, а нявкали, коли не згодні, або якось інакше, — бувало говорила вона, — підтримували розмову! Але як можна розмовляти з особою, яка завжди відповідає те саме?

З цього приводу кошеня замурчало. Звідки було знати, згодне воно чи ні?

Тоді Аліса пошукала серед шахових фігур на столі і знайшла Червону Королеву. Потім стала навколішки на килимок перед каміном і посадила кошеня напроти Королеви.

— Ну от, Кицько! — скрикнула вона, радісно плескаючи в долоні. — Признайся, що ти була там Червоною Королевою!

(«Але кошеня не хотіло дивитися на Королеву, — говорила Аліса, розповідаючи про це потім сестрі. — Воно одвернулося і вдавало, що не бачить її. Проте йому було трохи соромно, тому я впевнена, що це воно було Червоною Королевою».)

— Сядь рівніше, люба! — гукнула Аліса і весело засміялася. — Вклоняйся, поки думаєш, що... промурчати! Це зберігає час, пам’ятай! — Вона спіймала кошеня і поцілувала його. На честь того, що воно було Червоною Королевою.

— Сніжинко, люба! — продовжувала вона, поглядаючи через плече на біле кошеня, яке досі терпляче зносило вмивання. — Цікаво, коли нарешті Діна закінчить чепурити Вашу Білу Величність? Ось чому ти, мабуть, була така не­охайна в моєму сні... Діно! Ти знаєш, що ти шкребеш Білу Королеву? З твого боку це дуже нешанобливо, справді!

— А ким же була там Діна, цікаво? — белькотіла Аліса, зручно вмостившись на килимку. Вона підперла кулачком підборіддя і слідкувала за кошенятами. — Скажи, Діно, ти перетворилася на Хитуна-Бовтуна? Гадаю, так. Але краще поки що не говори про це своїм друзям, бо я ще не певна.

— Між іншим, Кицько, якщо ти справді була зі мною в моєму сні, тобі повинна була сподобатися одна річ: мені розповідали стільки віршів, і всі про рибу! Завтра вранці у тебе буде чудова розвага: поки ти будеш снідати, я повторюватиму «Морж та Тесля». Ти зможеш думати, що їси устриць, люба!

— А зараз, Кицько, давай обміркуємо, кому все це наснилося. Це серйозне питання, люба, і ти не повинна отак облизувати лапку. Наче Діна не вмивала тебе сьогодні вранці! Розумієш, Кицько, це наснилося або мені, або Червоному Королю. Звичайно, він мені приснився... Але і я йому снилася також! Невже все наснилося Червоному Королю, Кицько? Ти була його дружиною, люба, тому повинна знати. Ох, Кицько, допоможи з’ясувати це. Я певна, твоя лапка зачекає!

Але бридке кошеня взялося за другу і вдавало, що не чуло запитання.

А як по-вашому, кому все це наснилося?

Під ясним шатром небес

Поміж тихих, сонних плес

Човен плив у край чудес.

А в тім човні малюки

Наслухали залюбки,

Як казали їм казки.

Літо сонячне пройшло,

Небо млою затягло,

Що було, те загуло.

Та ввижається мені

Знов Аліса вдалині,

В задзеркальній стороні.

І цікаві малюки

Наслухають залюбки,

Як їм кажуться казки.

У країні-дивині

Непомітно, як у сні,

Проминають ночі й дні.

Ніби човен чи порон

В золотий пливе затон.

І життя, неначе сон...