Дивний то був ранок.
А для Алекс ще й дуже пізній. У порожній ветеринарній клініці було тихо, її ніхто не турбував. Згодом їй розповіли, що Волькстафф, обдзвонивши всіх своїх працівників, відмінив усі призначені зустрічі й поставив на вікно табличку, на якій зазначалося: «ЗАЧИНЕНО ЧЕРЕЗ НЕВІДКЛАДНІ СІМЕЙНІ ОБСТАВИНИ».
Дивне місце, щоб почуватись так безпечно, — чуже місце, у якому вона не ладнала ані пасток, ані безпекових заходів.
Проте її життя змінилось. Вона сподівалась лише врятувати Кевіна, але їхні вчорашні вчинки значно змінили їхнє становище.
Кевін був сповнений сил, як ніколи, попри те, що знову прикипів до офісного крісла на коліщатках із ногою в бинтах, піднятою на стілець на коліщатках. Вал зникла, щойно побачивши, що Алекс заступила на варту на канапі. Деніел не розплющував очей, ігноруючи свого брата, але швиденько «прокинувся», щойно почув голос Алекс. Волькстафф, мабуть, виходив за обідом. Їй залишили тістечко та сир «Філадельфія».
Закінчивши оглядати Деніела, який видужував набагато швидше, ніж могли б сподіватися ті, хто ніколи не працював із Кевіном Бічем, — Алекс схопила свій сніданок і газету, яку вкупі з бейглами залишив для неї доктор Волькстафф. Вона затято перечитувала все, жуючи. Вони створили сенсацію на першій шпальті, — хоча про це знали лише ті, хто зараз у цій кімнаті.
— Уже не захопливо, а сумно, Оллі, — нарікав Кевін, відштовхуючись у своєму кріслі на коліщатках мітлою і кружляючи колами по кімнаті. — Веселіше було б його застрелити.
Жирними літерами писали про новину дня: фатальну аневризму, яка забрала життя Вейда Пейса. Журналісти заледве дотерпіли, поки збіжить хвилина мовчання, почавши висувати припущення, яку стратегію використає Президент Ґоуланд, добираючи собі нового кандидата на пост віце-президента.
— Ну, ти ж таки застрелив Діверза.
— Я надто турбувався через Денні, аби насолодитися цим, — пробубонів він.
Кевін дуже стисло розповідав про те, як трапилось, що Діверз узяв над ним гору. Алекс бачила, що Кевін соромився, але вона від того не стала про нього гіршої думки. Як хтось може підготуватись до крайнощів, до яких штовхає Діверза його поранойя? Більше сорока осіб, розставлених по трьох периметрах, один з яких простягався більш як за милю від місця, де перебував Діверз. Щойно Діверз натиснув тривожну кнопку, його периметри стислися. Кевін вважав, що якби він не знехтував своїм внутрішнім голосом і приніс ракетну установку, він би з усім упорався.
Більше не було жодних новин, нічого про перестрілку в підземному бункері на околицях міста. Жодного слова й про те, що зник заступник директора ЦРУ. Жодного слова про Карстена чи про відносно публічне викрадення його онуки. Можливо, про це в завтрашніх новинах.
Але Кевін у це не вірив.
— Мабуть, напишуть, що вибух газу абощо. А справжні події закопають так глибоко, що скоріше Джекі Кеннеді визнають даллаським стрільцем, ніж це все випливе.
І, мабуть, він має рацію.
Звісно, вони не можуть бути впевненими на 100 %, тому поводитимуться й надалі обачно, але тиск зараз значно зменшився. Алекс знала, що почуватиметься так легко, ніби в неї під шкірою — шар гелію, якщо колись спроможеться повірити в те, як їм поталанило.
Після обіду Волькстафф зняв шви з вуха Алекс, похваливши Деніела за тверду руку, коли Алекс зізналась, що це його заслуга. Алекс була приголомшена тим, як спокійно до всього ставився старий сивий чоловік. Жоден із них не намагався пояснити свої дивні поранення чи вигадати яку-небудь історію, щоб усе приховати, а Волькстафф не ставив жодних запитань і не виказував жодного очевидного зацікавлення. Він жодним словом не прокоментував те, що Кевін мав би загинути у в’язниці, хоча, як пошепки розповів їй Деніел, він нібито був на похороні Кевіна. Волькстафф розпитував лише про деяких знайомих із дитинства, зокрема про тваринок, з якими вони колись знались. Незважаючи на те, що Алекс тільки трішки навчилась розпізнавати любов, їй здалося, що вона, мабуть, теж трішки закохується у Волькстаффа.
Одначе мешкати довічно в лікарні для тварин вони не могли. У Волькстаффа були й інші пацієнти. По кількох хвилинах обговорювання варіантів, Вал здивувала Алекс тим, що знову запропонувала їм свою оселю, знову в тому ж таки розкішному пентхаусі, адже зараз там безпечно. Звісно, за гроші. Кевіна, здавалось, така її пропозиція шокувала найбільше.
— Не зазнавайся, — мовила вона до Кевіна. — Я хочу пса. І мені справді подобаються Алекс і Денні. Майже настільки, наскільки я тебе терпіти не можу. — Потім вона поцілувала його, достатньо довго, аби всі оточуючі стали почуватись ніяково. Волькстафф увічливо відвернувся, а ось Алекс просто спостерігала. Вона так ніколи й не збагне, що Вал знайшла у Кевінові.
«Отже-е-е…» — повів Кевін.
Алекс відірвалась від свого заняття; власне, вони ще не збирали речей. Кевін-ледащо стояв, схопившись за верхню балку, у одвірку кімнати, у якій завжди мешкали Алекс і Деніел, поки гостювали у Вал. На мить Алекс відчула безпідставні ревнощі до всіх високих людей загалом. Останнім часом це відчуття не рідкість, зважаючи на те, якими велетнями вона зараз оточена. Вона приховала це відчуття.
— Що, отже?
— Як минула ваша зустріч сьогодні? Що ви з Волькстаффом вирішили?
Про те, де зараз Деніел, йому навіть питати не довелось, адже гучність, з якою Деніел наспівував серенаду в душі, обернулась би йому великим клопотом, якби сусіди в цім будинку мешкали ближче. Бон Джові ще не процитовано; утім, здається, зараз він цілком тішився композицією «Shot Through the Heart»[9]. Алекс не розуміла, що в ній захопливого, але намагалась не дратуватись через неї.
— Ветеринар гадає, що Деніел уже вдосталь одужав, щоб їхати. І я погоджуюсь. Ви, Бічі, відьомська порода, — вона захитала головою, досі дивуючись, як Деніел так швидко й цілковито видужав. — А ще він хоче подивитись на твої підошви.
Кевін скривився: — З моїми підошвами все чудово.
— Не стріляй у посланця. Буквально.
Насупленість змінилась нормальним виразом обличчя, але він і надалі стирчав у одвірку, не зводячи з неї очей.
— Отже?.. — повторив він.
— Отже… чи ти вже знаєш, куди прямуватимеш?
У Алекс несвідомо сіпнулися плечі.
— Поки що нічого не визначено, — і як боягузка, вона відвернулась до своєї зношеної сумки, ще раз оглядаючи складені хімічні речовини, перевіряючи, щоб вони були добре захищені й не розчавились, щільно складені у сумці. Подумки вона відзначила, що, мабуть, перестаралася, збираючись у путь. Можливо, складати в абетковому порядку не потрібно було. Але вона мала багато вільного часу, тож, окрім як шукати в Інтернеті собі нове лігво, вона не мала чого робити. Деніел не погоджувався на те, щоб вона оглядала його більше чотирьох разів на день.
— Ти вже розмовляла про це з Денні?
Вона кивнула, досі сидячи до нього спиною.
— Він каже, що згоден поїхати зі мною, куди мені заманеться.
— Він, гадаю, збирається причепитися за тобою.
Кевін говорив звичним тоном, але Алекс відчувала, що він, мабуть, докладає зусиль, щоб його голос лунав саме так.
— Я у подробицях з ним цього ще не обговорювала, але так, мабуть, слід припустити саме це.
Із хвилину він мовчав, а їй і справді більше нічого було робити з тими сумками. Тож вона поволі повернулась до нього обличчям.
— Еге, — мовив він. — Я й сам бачив, що воно до того йде, — вираз обличчя він мав байдужий. Тільки очі видавали глибину його горя.
Вона не хотіла розповідати все до кінця, але почувалась винною, приховуючи.
— Якщо тобі від того полегшає, він, здається, гадає, що ти теж будеш із нами.
Брови у Кевіна випрямились, а звичайний насуплений вираз зник.
— Невже?
— Так. Мені не здається, щоб він наразі збирався ще з кимось розлучатись.
Кевін схилив підборіддя.
— Я його розумію. Хлопчина пережив чимало.
— Він непогано оговтується.
— Слушно. Але ми ж не збираємось знову його травмувати. Не треба, щоб у нього стався рецидив.
Алекс знала, що Кевін пристане на це. Вона придушила зітхання й усмішку, зберігаючи нейтральний вираз обличчя.
— Саме так, — сказала вона своїм по-лікарському серйозним тоном. — Мабуть, найкраще — намагатись, щоб у його оточенні було якомога менше змін, окрім хіба тих, котрих не уникнути.
А ось Кевін свого зітхання не придушував. Він голосно видихнув і схрестив руки на грудях.
— Мабуть, то буде неабияка морока, але, гадаю, я зможу бути поруч із ним, поки він пристосується.
Алекс не втрималась, щоб йому хоча б трішки не заперечити:
— Я впевнена, він не захоче завдавати тобі клопоту. Виживе самотужки.
— Ні, ні. Я заборгував хлопцю. Тому зроблю те, що мушу.
— Він буде вдячний.
На цілісіньку хвилину їхні з Кевіном погляди перестрілись, він дивився на неї щиро, а потім раптом ніяково. Але та мить минула, і він усміхнувся.
— А до якої території загалом придивляєшся? — спитав.
— Міркувала про Південний Захід чи Скелясті Гори. Містечко середнього розміру, осісти десь у передмісті. Як зазвичай.
Як вони знали, ніхто їх не розшукував, але Алекс завжди була прихильницею, щоб розігрувати напевне, про всяк випадок. Та й все одно доведеться використовувати фальшиві посвідчення, адже Джуліана Фортіс офіційно загинула.
Деніелів спів раптом обірвався, а потім залунав знову, приглушений рушником.
— Я знаю містечко, яке, можливо, згодиться.
Алекс поволі захитала головою. Мабуть, він уже орендував будинок. Але хай що він уже зробив, ім’я собі вона обере самостійно.
— Звісно ж, ти знаєш.
— Як тобі Колорадо?