Чому зебри не страждають на виразку

Нирки, підшлункова залоза та серце — це важливі частини нашого тіла, але передусім нам хочеться знати, чому під час стресу збивається менструальний цикл, відбуваються проблеми з ерекцією і нам не хочеться сексу. Як виявляється, стрес може різними способами пригнічувати репродуктивні механізми.

ЧОЛОВІКИ: ТЕСТОСТЕРОН І ПРОБЛЕМИ З ЕРЕКЦІЄЮ

Починати слід з простого, тому спочатку розгляньмо простішу репродуктивну систему — чоловічу. У чоловічому мозку виробляється гормон РФЛГ (рилізинг-фактор лютеїнізувального гормону), який стимулює гіпофіз на вироблення ЛГ (лютеїнізувального гормону) та ФСГ (фолікулостимулювального гормону)^[43]. ЛГ зі свого боку стимулює яєчка продукувати тестостерон. Фолікулостимулювальний гормон стимулює вироблення сперми (оскільки в чоловічому організмі немає фолікул). Такою є репродуктивна система середньостатистичного чоловіка.

Коли чоловік потрапляє в стресову ситуацію, репродуктивна система припиняє роботу. Концентрація РФЛГ падає, невдовзі після цього знижуються рівні ЛГ та ФСГ, а тоді й яєчка влаштовують собі перерву. Як наслідок, рівень тестостерону в крові падає. Найкраще це прослідковується під час фізичного стресу. Якщо чоловіка оперують, репродуктивна система зупиняється через декілька секунд після першого надрізу тіла скальпелем. Поранення, хвороба, недоїдання, стрес — все це призводить до зниження рівня тестостерону. Антропологи навіть доводять, що чоловіки в суспільствах, для яких характерне постійне фізичне навантаження (наприклад, жителі непальських сіл), мають нижчий рівень тестостерону в крові, ніж офісні працівники з Бостону.

Спрощена схема чоловічої репродуктивної ендокринології. Гіпоталамус виробляє РФЛГ і випускає його в місцевий кровообіг, який він поділяє з передньою часткою гіпофізу. РФЛГ запускає продукування гіпофізом ЛГ та ФСГ, які справляють вплив на яєчка, викликаючи секрецію тестостерону та вироблення сперми.

Проте не такі очевидні стресогенні чинники теж негативно позначаються на здоров’ї. Якщо статус примата в ієрархії домінування знижується, рівень тестостерону в його крові також падає. Якщо дати людині та мавпі якесь важке завдання, наслідки будуть однаковими. Кілька років тому було проведено одне дослідження: курсанти Офіцерської кандидатської школи США після проходження важких фізичних та психологічних випробувань здали військовим психіатрам аналіз сечі для вимірювання рівня чоловічого гормону. На велике здивування, рівень тестостерону знизився — можливо, не до рівня невинних херувимів, але все одно можете згадати про це, коли наступного разу побачите в барі солдата, що хвастає своїм тестостероном.

Чому концентрація цього гормону в організмі так різко падає з настанням стресової ситуації? З багатьох причин. Перша відбувається в мозку. З початком стресу два важливі класи гормонів — ендорфіни та енкефаліни (здебільшого перші) — блокують викид РФЛГ з гіпоталамусу. Як ми дізнаємося у Розділі 9, ендорфіни відіграють роль у блокуванні відчуття болю і виділяються як реакція на фізичні навантаження (це допомагає пояснити прославлену «ейфорію бігуна» або «ендорфінову ейфорію», яка наступає в багатьох витривалих бігунів після 30-ї хвилини). Якщо організм чоловіка виділяє ендорфіни під час «ейфорії бігуна» і ці речовини пригнічують викид тестостерону, чи можна сказати, що фізичні вправи погано позначаються на чоловічій репродуктивній системі? Інколи. Чоловіки, які мають надмірні фізичні навантаження, наприклад, професійні футболісти та бігуни, які долають понад 40–50 миль на тиждень, мають менший рівень РФЛГ, ЛГ і тестостерону в крові, менші яєчка, менш функціональну сперму. Вони також мають підвищений рівень глюкокортикоїдів у крові, навіть за відсутності стресу. (Подібне зниження репродуктивної функції спостерігається у чоловіків з опійною залежністю.) Забігаючи наперед, скажу, що репродуктивна дисфункція також спостерігається і серед атлеток, і певною мірою це також зумовлено викидом ендорфінів. До половини спортсменок, які беруть участь у професійних змаганнях з бігу, мають нерегулярний цикл, а дуже спортивні дівчата досягають статевого дозрівання пізніше за інших. Наприклад, одне дослідження за участю 14-річних дівчат показало, що менструацію вже мали близько 95 % учасниць контрольної групи, але лише 20 % гімнасток та 40 % дівчат, що професійно займалися бігом.

Отже, потрібно розглянути питання зовнішності, таке актуальне в наш час, у ширшому контексті. Звичайно, цілковита нестача фізичних навантажень не є корисною. Фізичні вправи покращують здоров’я. Регулярні фізичні вправи значно покращують ваше здоров’я. Але це не означає, що надзвичайно часті та інтенсивні тренування є надзвичайно корисними для вашого здоров’я. Якоїсь миті надмірність починає погано позначатися на різних органах. Основне правило фізіології говорить, що надмірність може бути такою ж згубною, як і недостатність. Є оптимальний рівень алостатичної рівноваги. Наприклад, тоді як помірна кількість вправ загалом збільшує кісткову масу, тридцятирічні атлети, які пробігають від 40 до 50 миль на тиждень, можуть врешті-решт отримати декальцифіковані кістки, знижену кісткову масу, підвищений ризик стресових переломів та сколіозу (бічного викривлення хребта) — скелет таких людей матиме вигляд як у 70-річних.

Для того щоб об’єктивно оцінити необхідність фізичних навантажень, уявімо таку картину: ви сідаєте разом з групою мисливців-збиральників з африканської савани і пояснюєте їм, що в нашому світі люди мають так багато їжі і вільного часу, що деякі з нас пробігають у день 26 миль просто для власного задоволення. Гадаю, вони скажуть: «Ви здуріли? Це ж так важко». Досвід гомінідів говорить, що якщо ви пробігаєте 26 миль на день — ви або збираєтеся когось наздогнати і з’їсти, або не бажаєте стати чиєюсь вечерею.

Отже, маємо перший пункт. З настанням стресу секреція РФЛГ падає. На додачу пролактин, ще один гіпофізарний гормон, який виробляється під час серйозного стресу, знижує чутливість гіпофізу до РФЛГ. Подвійний удар — з мозку виділяється менше гормону, гіпофіз більше нормально не реагує на нього. І нарешті, глюкокортикоїди блокують реакцію яєчок на ЛГ, просто на випадок, якщо якась частка цього гормону зможе до них дістатися під час стресової ситуації (а професійні спортсмени схильні до досить значного підвищення рівня глюкокортикоїдів у крові, що, безсумнівно, погіршує вищезазначені проблеми з репродуктивною системою).

Зниження секреції тестостерону — це ще не вся біда, що може статися з чоловічою репродуктивною системою під час стресу. Також виникають проблеми з нервовою системою та ерекцією. Нормальна ерекція — це настільки складний фізіологічний процес, що якщо б чоловіки досконально в ньому розібралися, то вони б її більше ніколи не мали. На щастя, цей процес відбувається автоматично. Коли у примата чоловічої статі настає ерекція, до його пеніса приливає багато крові і наповнює його^[44].

Це стається внаслідок активації парасимпатичної системи. Інакше кажучи, чоловік має бути спокійним та розслабленим.

Що відбувається далі? Чоловік чудово проводить час разом з кимось. Можливо, у нього прискорюється дихання та серцебиття. Поступово тіло набуває тонусу симпатичної нервової системи. За деякий час більшість органів вже повністю в полоні симпатичної системи, тоді як чоловік героїчно намагається втримати парасимпатичний тонус якомога довше. Зрештою, коли сил більше не залишається, дія парасимпатичної системи на пеніс зупиняється, симпатична система вмикається на повну міць і настає еякуляція. Розуміння цього механізму допомогло сексологам давати, наприклад, таку пораду: якщо ви відчуваєте, що скоро настане еякуляція, а ви цього ще не бажаєте,— зробіть глибокий вдих. Розширення грудних м’язів викликає короткий парасимпатичний залп, який затримує перехід від дії парасимпатичної до симпатичної нервової системи.

Що ж змінюється під час стресу? Насамперед, уже перенесений сильний стрес призводить до пошкодження і засмічення кровоносних судин — а захворювання судин можуть серйозно порушувати кровообіг. А якщо стрес виник у якійсь конкретній ситуації? Вочевидь, якщо чоловік знервований або чимось занепокоєний, то він не перебуває у стані спокою. Стає складно втримати тонус парасимпатичної нервової системи. Виникають проблеми з ерекцією. Імпотенція. Якщо навіть ерекція і настає, все одно є проблеми іншого роду. Все йде чудово, пенісом керує парасимпатична нервова система. Раптом чоловік починає хвилюватися про обмінний курс долара до євро і — раз! — організм перемикається з дії парасимпатичної системи на симпатичну набагато швидше, ніж було потрібно. Передчасне сім’явилиття.

Характерною особливістю проблем імпотенції та передчасного сім’явилиття є саме їхня поява у період стресу. Більше того, ситуація може ускладнюватися тим, що еректильна дисфункція є сама по собі серйозним стресогенним чинником, який заганяє чоловіків у порочне коло постійного страху. Різні дослідження показали, що в понад половині випадків візитів чоловіків до лікарів із проблемою репродуктивної дисфункції виявляється, що причиною є так звана «психогенна» імпотенція, а не органічна (тобто ніякої хвороби немає, лише забагато стресу). Як визначити, чи це органічна, чи психогенна імпотенція? Це діагностується на диво легко, завдяки одній цікавій особливості чоловічого організму. Коли чоловік засинає і входить у фазу швидкого сну, наступає ерекція. Я консультувався з найкращими фахівцями в цій сфері, і жоден з них не зміг пояснити, чому так відбувається, але так відбувається^[45]. Отже, до лікаря приходить чоловік і скаржиться, що не мав ерекції за останні пів року. Чи переживає він стрес? Чи є в нього якась неврологічна хвороба? Лікар видає зручну маленьку манжету для статевого члена з прикріпленим до неї електронним датчиком тиску. Чоловік має надягти цю манжету перед сном і вже наступного ранку отримає відповідь — якщо в нього була ерекція під час фази швидкого сну, то його проблема, найімовірніше, має психогенний характер^[46].

Отже, стрес украй негативно впливає на ерекцію. Загалом проблеми з ерекцією серйозніші за проблеми із секрецією тестостерону. Для того щоб відбулися істотні зміни, продукування тестостерону і сперми має зовсім зупинитися. Для більшості чоловіків буде достатньо невеликого рівня тестостерону в крові та невеликої кількості вже виробленої сперми, а от без ерекції діла не буде^[47].

Еректильний компонент надзвичайно чутливий до стресу в багатьох видів. Однак є деякі обставини, за яких стрес не здатен зашкодити діяльності чоловічої репродуктивної системи. Уявімо, що ви великий лось-­самець і наступив шлюбний сезон. Вам доводиться одночасно робити безліч речей: гордовито ходити, показуючи себе у всій красі, ростити свої роги, вистежувати конкурентів та буцатися з ними, відвойовуючи територію, при цьому забуваючи нормально харчуватися, висипатися, отримуючи поранення та ще й намагаючись випередити суперників у боротьбі за увагу прекрасної статі^[48]. Це надзвичайний стрес. Хіба було б логічно, якби конкуренція між самцями, необхідна для того, щоб отримати шанс на розмноження, внаслідок стресу зумовлювала в результаті нездатність розмножуватися? Досить-таки не в дусі еволюції.

Або уявімо, що для вашого виду секс — це дуже виснажливий для організму процес, на який ідуть години або навіть дні, і вам доводиться жертвувати відпочинком та харчуванням (до таких видів належать, наприклад, леви). Великі енергетичні витрати організму, недоїдання та недосипання — це стрес. Було б вкрай несприятливо для існування виду, якби стрес, зумовлений розмноженням, викликав еректильну дисфункцію.

Насправді в багатьох видів стресогенні чинники, зумовлені шлюбним сезоном або власне процесом розмноження, не тільки не пригнічують діяльність репродуктивної системи, але й можуть її стимулювати. Так, у деяких таких видів вплив стресогенного чинника не викликає секрецію гормонів стресу, тоді як у інших гормони стресу продукуються, але репродуктивна система стає до них нечутливою.

Нарешті існує один вид, який незалежно від того, чи наступив уже шлюбний сезон чи ні, ламає всі правила щодо впливу стресу на еректильну функцію. Настав час поговорити про гієн.

НАШ ДРУГ ГІЄНА

Ми маємо вкрай неправильне уявлення про гієну плямисту. Я можу це стверджувати, бо впродовж декількох років роботи в Східній Африці жив у кемпінгу разом з дослідником гієн з Каліфорнійського університету в Берклі Лоренсом Френком. За відсутності телебачення, радіо та телефону, він викорінював моє невігластво щодо гієн. Насправді це дивовижні тварини, яких просто знеславили у пресі.

Усім нам відома картинка. Світанок у савані. Ведуча «Дикого королівства»^[49] Марлін Перкінз показує, як леви поїдають свою здобич. Ми в цілковитому захваті і тягнемося ближче до екрану, щоб краще роздивитися кров та нутрощі. Раптом периферійним зором ми помічаємо їх — огидних, брудних ледарів, які хочуть накинутись і вкрасти собі їжу. Стервоїдні! Глядачі сповнені презирства. Так тривало доти, доки Пентагон не закупив собі нові інфрачервоні прилади нічного бачення і не віддав свої старі зоологам — тоді дослідники змогли спостерігати за гієнами вночі (що важливо, адже вдень гієни переважно сплять), і виявилося, що вони чудові мисливці. Що ж дізналися вчені? Леви, які насправді не дуже успішні мисливці через свої розміри, впізнаваний вигляд та повільність, проводять більшу частину свого часу, стежачи за гієнами, а потім відбирають їхню здобич. Не дивно, що коли у савані наступає світанок, то гієни мають дуже ексцентричний вигляд і кола під очима. Вони цілісіньку ніч ганялися за сніданком для левів.

Сподіваюся, мені вдалося викликати у вас трохи співчуття до цих тварин. А тепер дозвольте розповісти насправді дивну інформацію про них. У гієн соціально домінантними є самки, що трапляється серед ссавців украй рідко. Вони більш м’язисті та більш агресивні і мають у своєму організмі більший вміст чоловічих статевих гормонів (близький родич тестостерону під назвою андростендіон), ніж самці. Майже неможливо визначити стать гієни лише за виглядом зовнішніх геніталій.

Понад дві тисячі років тому Арістотель (з причин, невідомих навіть найрозумнішим представникам людства) зробив розтин декількох мерт­вих гієн і описав побачене у своєму трактаті «Історія тварин». Знавці гієн того часу вважали гієн гермафродитами (коли у тварини є і жіночі, і чоловічі статеві органи). Насправді гієн можна назвати псевдогерма­фродитами (вони лише такими здаються). У самок є фальшива мошонка з ущільнених жирових клітин; у них немає пеніса як такого, але збільшений клітор здатний до ерекції. Мушу додати, що за допомогою клітора гієни-самки також займаються сексом і через нього народжують дітей. Досить дико, як на мене. Лоренс Френк, один з небагатьох експертів з геніталій гієн у нашому світі, на деякий час усипляв тварину спеціальним дротиком і переносив до нас у кемпінг. Далі ми починали її досліджувати, і десь хвилин за 20 Лоренс робив більш-менш упевнене припущення про стать гієни. (Але самі гієни добре розбираються між собою, хто якої статі, найімовірніше, через запах.)

Мабуть, найцікавішим про гієн є досить правдоподібна теорія про причини такої еволюції будови їхнього тіла; теорія дещо заскладна, тому наводити тут її не буду. Зараз варто лише зазначити, що гієни мають не тільки унікальні геніталії, але й унікальним чином використовують ці органи для соціальної комунікації. І тут свою роль може відіграти стрес.

Самці соціальних видів ссавців демонструють свою ерекцію у ситуаціях суперечок із суперниками на знак свого домінування. Якщо один самець хоче показати іншому, хто в домі хазяїн, він викликає в себе ерекцію і відкрито демонструє її супернику. Соціальні примати займаються цим увесь свій час. Однак у гієн ерекція є знаком соціального підпорядкування. Коли самцю погрожує якась розлючена самка, він показує їй свою ерекцію і ніби говорить: «Подивись, я всього лише нікчемний самець, не чіпай мене, я вже йду». Самка з невисоким статусом робить те саме — коли на неї збирається напасти авторитетна самка, вона викликає в себе кліторальну ерекцію і демонструє її: «Дивись, я як ті самці, не нападай на мене — ти і так розумієш, що сильніша за мене, для чого тобі зайвий клопіт?» Отже, у гієн ерекція виникає в ситуації стресу. Як порівнювати з іншими ссавцями, у самців гієн автономна нервова система прокладена з точністю до навпаки — як інакше пояснити той факт, що стрес викликає в них ерекцію? Ця теорія ще не доведена в повному обсязі, але, можливо, вченим з Берклі, які працюють над цим, вдасться вичавити з платників податків трохи грошей, які інакше могли б піти якимось нафтовим корпораціям.

Отже, гієни є винятком у правилі про поганий вплив стресу на еректильну функцію. Це відкриття ще раз показує, як «дивацтва» зоології можуть допомогти нам зрозуміти контекст нашої власної «нормальної» фізіології, ну, і також по-дружньому попереджає, чого варто чекати на побаченні з гієною.

ЖІНКИ: ПОДОВЖЕНИЙ ЦИКЛ ТА АМЕНОРЕЯ

Тепер поговоримо про жіночу репродуктивну систему. Основні принципи її роботи подібні до чоловічої. РФЛГ продукується у мозку, який спричиняє викид ЛГ та ФСГ з гіпофізу. ФСГ стимулює яєчники випустити яйцеклітину, а ЛГ стимулює яєчники до синтезу естрогену. Під час першої половини менструального циклу, «фолікулярного» етапу, рівні РФЛГ, ЛГ, ФСГ та естрогену збільшуються аж до піку овуляції. Тоді розпочинається друга половина циклу — «лютеїнова» фаза. Прогестерон, який виробляється в жовтому тілі яєчника, тепер стає основним гормоном у всьому процесі, адже він допомагає оболонці матки потовщитися настільки, щоб яйцеклітина (у разі запліднення після овуляції) могла прикріпитися до неї і розвинутися в ембріон. Через те, що викид гормонів має особливість ритмічно коливатися впродовж менструального циклу, частина гіпоталамусу, яка регулює викид цих гормонів, у жіночному організмі має більш складну структуру, ніж у чоловічому.

Перший варіант порушення жіночої репродуктивної системи внаслідок стресу стосується цікавого аспекту цієї системи. У кровообігу жінок (навіть тих, які належать до виду гієн) є невелика кількість чоловічого статевого гормону. У жінок цей гормон виділяється не з яєчників (як у гієн), а з надниркової залози. Обсяг цих «надниркових андрогенів» у жіночому організмі становить лише 5 % від їхнього обсягу в чоловічому, але цього достатньо для появи проблем^[50].

Фермент у жирових клітинах жіночого організму зазвичай руйнує ці андрогени, перетворюючи їх на естрогени. Проблему вирішено. Але якщо жінка недоїдає через поганий врожай? Маса тіла падає, жирові накопичення вичерпуються, і жиру для перетворення андрогену на естроген стає вже недостатньо. Отже, виробляється менше естрогену. Що ще більш важливо, підвищується концентрація андрогену, що заважає багатьом процесам репродуктивної системи (слід зазначити, що це лише один з механізмів негативного впливу недоїдання на репродуктивну систему).

Спрощена схема жіночої репродуктивної ендокринології. Гіпоталамус виділяє РФЛГ у місцевий кровообіг, який він поділяє з передньою часткою гіпофізу. РФЛГ запускає продукування гіпофізом ЛГ та ФСГ, які сприяють овуляції та викиду гормонів з яєчників.

Так само в репродуктивній системі стається збій через недоїдання з власної волі. Однією з відмінних характеристик нервової анорексії є розлади репродуктивної системи у (як правило) молодих жінок, які добровільно відмовляються від їжі. І проблема не тільки у втраті маси. Після відновлення маси в таких жінок менструальний цикл не завжди поновлюється, якщо не було усунено початкові психологічні стресогенні чинники. А виснаження жирових накопичень організму і зумовлена цим підвищена концентрація андрогену є однією з причин репродуктивних порушень у жінок, які займаються надмірною фізичною активністю. Як уже зазначалося, такі випадки фіксували в молодих дівчат, які професійно займалися танцями чи бігом,— період статевого дозрівання в них міг наступати із затримкою в декілька років. У дорослих жінок, які мають надмірні фізичні навантаження, менструальний цикл може стати нерегулярним або й зовсім зупинитися. Загалом усе логічно. Для жінки вагітність вимагає в середньому приблизно 50 000, а годування дитини приблизно 1000 калорій на день; і в цьому разі без достатньої кількості жирових запасів буде важко обійтися.

Стрес може порушувати діяльність репродуктивної системи не лише за рахунок скорочення кількості жирових клітин. У жіночому організмі відбувається багато процесів, подібних до процесів у чоловічому. Ендорфіни та енкефаліни призупиняють викид РФЛГ (це відбувається однаковою мірою як у жінок, так і у чоловіків, які професійно займаються спортом); пролактин та глюкокортикоїди блокують сприйнятливість гіпофізу до РФЛГ; глюкокортикоїди також впливають на яєчники, знижуючи їхню чутливість до ЛГ. У результаті ми маємо знижену секрецію ЛГ, ФСГ та естрогену, що зменшує ймовірність настання овуляції. Відтак, фолікулярна фаза подовжується, що також подовжує весь менструальний цикл загалом і зменшує його регулярність. У крайньому разі, весь механізм овуляції не просто відкладається в часі, а припиняється повністю — такий стан організму називається ановуляторною аменореєю.

Стрес може спричинити й інші порушення репродуктивної системи. Понижений рівень прогестерону не дозволяє оболонці матки потовщуватися. Викид пролактину під час стресу загострює цей процес, заважаючи і без того млявій активності прогестерону. Отже, навіть якщо в організмі вистачає гормонів для початку овуляції під час фолікулярної фази і яйцеклітина запліднюється, її прикріплення до матки малоймовірне.

Зниження рівня естрогену в організмі на тлі постійного стресу має наслідки не тільки для репродуктивної системи. Як ми вже обговорювали в Розділі 3, незважаючи на суперечки щодо того, чи попереджує естроген появу серцево-судинних захворювань, чітко встановлена його здатність захистити організм від остеопорозу, тоді як зниження рівня естрогену внаслідок стресу погано позначається на міцності кісток.

З усіх гормонів, які спричиняють порушення репродуктивної системи під час стресу, найбільш цікавим, на мою думку, є пролактин. Він має надзвичайно потужну та різнопланову дію, висока концентрація цього гормону в крові заважає настанню овуляції. Він не тільки відіграє суттєву роль у припиненні діяльності репродуктивної системи під час стресу або фізичних вправ, але й є основною причиною того, чому грудне вигодовування є таким ефективним методом контрацепції.

Я вже уявляю ваше здивування невігластву автора з Y-хромосомою — це ж усе бабусині казочки, грудне вигодовування не є ефективною контра­цепцією. Але насправді це чудовий метод і, найімовірніше, запобігає вагітності краще за будь-який інший метод. Потрібно лише правильно його застосовувати.

Грудне вигодовування викликає секрецію пролактину. Між сосками та гіпоталамусом проходить рефлективний канал. Коли здійснюється зовнішній вплив на сосок (як чоловічий, так і жіночий) за будь-якої причини, гіпоталамус віддає наказ гіпофізу виробити пролактин. А як нам уже відомо, велика кількість пролактину зупиняє діяльність репродуктивної системи.

Грудне вигодовування не вважається ефективним методом контрацепції у західному світі саме через механізм його здійснення. Впродовж приблизно шести місяців грудного вигодовування середньостатистична мати країн заходу годує дитину з пів десятка разів на день тривалістю від 30 до 60 хвилин кожен. Під час кожного годування рівень пролактину у крові збільшується за лічені секунди, а наприкінці годування пролактин так само швидко опускається до попереднього рівня. Отже, секреція пролактину є дуже нерівномірною.

Але так годують не всі жінки на планеті. Яскравий приклад було наведено кілька років тому в дослідженні племені бушменів з пустелі Калагарі в Південній Африці, які займаються переважно мисливством та збиральництвом (про це плем’я ще розповідається у фільмі «Мабуть, боги з’їхали з глузду»). Чоловіки та жінки племені бушменів часто кохаються, не використовуючи жодної контрацепції, але при цьому жінки наро­джують не частіше, ніж раз на чотири роки. З першого погляду, це легко пояснюється. Західні вчені подивилися на ці дані і сказали: «Вони ж мисливці-збиральники: їхнє життя коротке, важке і жорстоке, вони ж усі там помирають з голоду». Недоїдання і справді провокує зупинку овуляції.

Однак коли антропологи почали розбиратися детальніше, виявилося, що бушмени зовсім не страждають. Якщо ви колись зберетеся покинути західний світ, раджу вам стати саме мисливцем-збиральником, а не кочівником, що займається скотарством чи землеробством. Бушмени полюють та займаються збиральництвом лише кілька годин на день, а більшу частину свого часу просто сидять і їдять жирну їжу. Науковці назвали їх справжнім суспільством достатку. Тому відкидаємо ідею про народження дитини раз на чотири роки через недоїдання.

Натомість такий довгий інтервал, найімовірніше, зумовлений особливою традицією грудного вигодовування. Це виявили вчені Мелвін Коннер та Керол Вортман^[51]. Коли жінка з племені мисливців-збиральників народжує дитину, вона годує її грудьми по одній-дві хвилини приблизно кожні 15 хвилин. Цілодобово. Наступні три роки. (Це вже не здається дуже привабливою ідеєю, еге ж?) Мати носить дитину у своїй настегновій пов’язці, тому дитина може пити молоко легко і часто. Вночі дитина спить поряд з матір’ю і може навіть не будити її для того, щоб підкріпитися з такою самою частотою (так, напевно, і записали Коннер та Вортман у своїх нотатках о другій годині ночі, після того як відклали вбік інфрачервоні прилади нічного бачення та секундоміри). Коли дитина вже починає ходити, вона підходить до матері десь раз на годину і п’є молоко впродовж хвилини.

Коли жінка вигодовує дитину в такий спосіб, робота ендокринної системи геть інша. У перший період вигодовування рівень пролактину підвищується. Але кількість сеансів вигодовування збільшується до кількох тисяч, і рівень пролактину залишається високим протягом наступних років. Водночас рівні естрогену та прогестерону низькі, тому овуляція не настає.

Ця модель вигодовування має дуже цікаві наслідки. Яким є життя жінки з племені мисливців-збиральників? Вона досягає віку статевого дозрівання у 13–14 років (трохи пізніше, ніж у наших країнах). Невдовзі вона вагітніє. Годує дитину впродовж трьох років, потім відлучає її від грудей, має декілька менструальних циклів, знову вагітніє і проживає весь цикл знову аж до настання менопаузи. Тільки вдумайтесь: за все своє життя вона має не більше двадцяти менструацій. Для порівняння: сучасні жінки західних країн мають сотні менструацій за своє життя. Величезна різниця. Модель вигодовування у мисливців-збиральників (саме вона використовувалася більшу частину історії людства) притаманна приматам. Можливо, деякі гінекологічні захворювання, що дошкуляють сучасним жінкам країн західного світу, певною мірою зумовлені активацією жіночої фізіології до сотень разів замість двадцяти. Прикладом цьому може бути ендометріоз (коли шар стінки матки потовщується і відходить у ділянках тазу та черевної порожнини, де його не повинно бути), поява якого більш характерна для жінок з малою кількістю вагітностей та вагітностями у більш зрілому віці^[52].

ПОРУШЕННЯ ЛІБІДО В ЖІНОК

Попередній підрозділ описує, як стрес негативно позначається на основах жіночої репродуктивної системи — стінках матки, яйцеклітинах, гормонах яєчників і т. д. Але як стрес впливає на сексуальну поведінку? Стрес не віщує нічого доброго для ерекції та статевого потягу в чоловіків, і так само погано він впливає на лібідо в жінок. Це поширений випадок як серед жінок, які переживають стрес, так і серед тварин, що піддаються стресу в лабораторних умовах.

Зафіксувати втрату сексуального бажання в жінок, які переживають стрес, досить легко — просто роздайте їм тематичні анкети і сподівайтеся на чесну відповідь. Але як дослідити статевий потяг у лабораторних тварин? Як розпізнати хтиве бажання самки щура, коли вона бачить в сусідній клітці симпатичного самця з блакитними очима і красивими різцями? Відповідь на диво проста — дивитись, як часто самка буде натискати важіль, щоб потрапити у клітку до самця. Таким кількісним методом наука обчислює сексуальний потяг гризунів (або, якщо використовувати професійний жаргон, процептивність)^[53]. Схожий механізм використовують для оцінки процептивної поведінки приматів. Процептивний та рецептивний типи поведінки в самок змінюються залежно від багатьох чинників, як-от період репродуктивного циклу (обидва типи сексуальної поведінки досягають піку приблизно в період овуляції), статевий акт у недавньому минулому, пора року або забаганка серця (чи лежить душа до певного самця). Загалом стрес пригнічує як процептивну, так і рецептивну поведінку.

Стрес справляє саме такий вплив через те, що пригнічує секрецію різноманітних статевих гормонів. У гризунів-самок у разі видалення яєчників немає ні процептивної, ні рецептивної поведінки, і це стається через нестачу естрогену. Коли самкам з видаленими яєчниками роблять ін’єкцію естрогену, ці типи сексуальної поведінки відновлюються. Більше того, максимальний рівень естрогену під час овуляції пояснює майже цілковитий брак сексуальної поведінки у цей період. Подібний алгоритм спостерігається і у приматів, але виражений не так яскраво, як у гризунів. Зниження сексуальної поведінки, хоча й меншою мірою, настає і в приматів-самок після видалення яєчників. У людей естроген також має великий вплив на сексуальність, хоча і слабший, адже тут більш важливими вже є соціальні та міжособистісні чинники.

Естроген діє як у мозку, так і в периферичних тканинах. У геніталіях та інших частинах тіла міститься велика кількість рецепторів естрогену, і цей гормон підвищує їхню чутливість до тактильної стимуляції. Мозкові рецептори естрогену розташовані в ділянках, які відіграють роль у сексуальній поведінці; коли естроген поступає в ці ділянки, у нас з’являються хтиві думки (взагалі це один з найменш досліджених механізмів нейро­ендокринології).

Як не дивно, але адренальні андрогени також впливають на процептивну та рецептивну поведінки. Доведено, що сексуальне бажання майже зникає після видалення надниркової залози і може бути відновлено введенням в організм синтетичних андрогенів. Цей чинник властивий більше приматам та людям, ніж гризунам. Поки ця тема не досліджувалася детально, але є повідомлення про зниження рівня адренальних андрогенів у крові внаслідок стресу. І стрес точно пригнічує секрецію естрогену. Як говорилось у Розділі 3, Джей Каплан показав, що стресогенний чинник соціального підпорядкування в самок мавп може знизити рівень естрогену так само сильно, як і видалення яєчників. З огляду на ці висновки, досить легко зрозуміти, як стрес порушує сексуальну поведінку жінок.

СТРЕС ТА УСПІХ ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНОГО ЕКО

Говорячи про психологічний стрес, мало яка хвороба може зрівнятися з безпліддям: напруження у стосунках, нездатність нормально займатися буденними справами та зосередитися на роботі, відчуження від друзів та родини, депресія^[54]. Тому вирішення проблеми безпліддя за допомогою сучасних передових методик є чудовим прикладом медичного прогресу.

Наступила нова ера допоміжних репродуктивних методик: штучне запліднення; екстракорпоральне запліднення (ЕКО), коли сперматозоїд та яйцеклітина зустрічаються у чашці Петрі, а потім запліднена яйцеклітина вводиться в порожнину матки; передімплантаційний скринінг, який проводиться, якщо хтось із партнерів має серйозне генетичне порушення; після запліднення яйцеклітин проводиться аналіз їхніх ДНК і в матку вводяться лише ті яйцеклітини, які не мають у собі генетичного порушення. Донорські яйцеклітини, донорська сперма. Введення сперми у яйцеклітину, коли проблема полягає в нездатності сперми проникнути в мембрану яйцеклітини самостійно.

Деякі форми безпліддя вирішуються за допомогою відносно простих процедур, тоді як інші вимагають непересічних, інноваційних технологій. Однак із технологіями є дві проблеми. По-перше, люди, які проходять через це, переживають надзвичайний стрес. До того ж, це страшенно дорого і зазвичай не покривається медичною страховкою, особливо те, що стосується нових експериментальних методик. Скільки молодих пар можуть дозволити собі витратити 10–15 тисяч доларів на кожну спробу завагітніти? До того ж, більшість клінік, що пропонують послугу ЕКО, розташовані тільки при великих медичних центрах, тому партнерам доведеться провести кілька тижнів у готелі в незнайомому місті, далеко від друзів та родини. Деякі види генетичного скринінгу можна зробити лише у декількох місцях у світі, тому у цьому разі до решти стресогенних чинників додається ще й довге очікування.

Але ці чинники неможливо порівняти зі стресом, який переживає людина безпосередньо під час самого процесу. Тижні численних, болючих щоденних ін’єкцій синтетичних гормонів та пригнічувачів гормонів, які можуть справити значний негативний вплив на настрій і психічний стан. Щоденний аналіз крові, щоденна сонограма, постійні переживання про те, чи принесе сьогоднішній день хороші новини: скільки фолікулів, наскільки вони великі, якого рівня гормонів у крові вдалося досягти. Тоді проводиться хірургічна процедура і залишається тільки чекати, яким буде результат і чи не доведеться пройти через це все знову.

По-друге, результат рідко буває позитивним. Дуже складно підрахувати, скільки природних спроб завагітніти завершуються в людей успішно. Також складно встановити відсоток успішних процедур, адже клініки часто ухиляються від наведення точних цифр у своїх брошурах, вигадуючи щось на кшталт «Ми не хочемо оприлюднювати кількість успішно проведених процедур у нашій клініці, бо ми беремося лише за найскладніші випадки і тому наші показники можуть видатися гіршими, ніж в інших закладів, які ставлять перед собою прості завдання». Так лікарі говорять, що їм важко оцінити, наскільки погані перспективи в пари з проблемою безпліддя. Жінка має пройти виснажливий сеанс ЕКО, проте шанс завагітніти буде дуже малий.

З прочитаного можна зробити висновок, що перша проблема (стрес для організму, зумовлений процедурою ЕКО) спричиняє другу проблему (малий відсоток позитивних результатів). Багато дослідників вивчали, чи впливає інтенсивність стресу під час проходження ЕКО на ймовірність його успішного результату. Виявилося, що впливає. Більшість досліджень показали, що жінки, які переживають найбільший стрес (що підтверджується рівнем глюкокортикоїдів у крові, реактивністю серцево-судинної системи на експериментальний стресогенний чинник або власне відповідями жінок під час анкетування) і справді мають менше шансів на успіх. У чому ж тоді неоднозначність? Вже хоча б у тому, що деякі дослідження проводилися через багато днів або тижнів від початку процесу, коли жінки вже знали свої перспективи завагітніти. У таких випадках саме переживання через неуспішний результат можуть викликати інтенсивнішу стресову реакцію, а не навпаки. Під час же досліджень, коли рівень стресу замірявся на початку процесу, потрібно було враховувати кількість попередніх спроб. Інакше кажучи, жінка у стресовому стані дійсно може мати менше шансів на успіх, але обидва ці показники можуть бути зумовлені тим фактом, що їй дуже не пощастило і це вже її дев’ята спроба.

Отже, потрібно провести більше досліджень з цього питання. Якщо взаємозв’язок між стресом і негативним результатом ЕКО підтвердиться, лишається тільки сподіватися, що лікарі вигадають більш конструктивний спосіб боротьби з цією проблемою, ніж просто сказати: «І постарайтеся не хвилюватися, бо як показують дослідження, це зменшує ваші шанси завагітніти». Було б непогано, якби прогрес у цій галузі призвів до усунення стресогенного чинника, який і зумовлює всі ці ускладнення, тобто безпліддя.

ВИКИДЕНЬ, ПСИХОГЕННИЙ АБОРТ, ПЕРЕДЧАСНІ ПОЛОГИ

Через зв’язок між стресом і мимовільним абортом ще Гіппократ попере­джав вагітних жінок уникати непотрібних хвилювань^[55]. І відтоді це лишається основою найбільш драматичних та романтичних інтерпретацій біологічного процесу вагітності. Чи то Анна Болейн, у якої стався викидень начебто після того, як вона побачила Джейн Сеймур на колінах у короля Генріха, чи то Розамонд Вінсі з роману Дж. Еліот «Міддлмарч», яка втратила дитину, злякавшись коня. У фільмі 1990 року «Мешканець» (який привів еру Рейгана-Буша до її логічного завершення, надихнувши американців вболівати за бідних домовласників, яким загрожують підступні орендарі), у власниці нерухомості, яку зіграла Мелані Ґріффіт, стається викидень через психологічне насильство, завдане наймачем її житла. А у більш буденних реаліях нашого життя ризик викидня у жінок збільшує стрес, пов’язаний з роботою, яка передбачає високі вимоги в поєднанні з нестачею повноважень.

Стрес може викликати викидень і в інших видів. Наприклад, це може статися з вагітними самками з дикої природи або ферм, яких з якоїсь причини поневолюють (для ветеринарного дослідження) або які зазнають стресу під час транспортування.

Вивчення соціальної ієрархії серед тварин у дикій природі показало один випадок, за якого часто стаються викидні, викликані стресом. У багатьох соціальних видах не всі самці однаковою мірою сприяють процесу розмноження. Інколи у групі є лише один самець (який називається «гаремний самець») для спарювання, інколи є декілька самців, але лише один або декілька домінантних самців розмножуються^[56]. Припустімо, що гаремний самець помирає, або його виганяє з групи самець-загарбник, або ж новий самець прибивається до групи з декількома самцями і досягає верхівки домінантної ієрархії. Як правило, новий домінантний самець починає намагатися збільшити свої шанси на розмноження за рахунок колишнього альфа-самця. Що робить новий лідер? У деяких видах новий альфа самець робить систематичні спроби вбити мале покоління в групі (ця модель називається конкурентним інфантіцидом і спостерігається в багатьох видах, включно з левами та деякими мавпами), щоб у такий спосіб зменшити репродуктивний успіх колишнього альфа-самця. Внаслідок убивства дітей процес вигодовування припиняється, у самок невдовзі настає овуляція і вони стають готовими до спарювання — якраз сприяючи появі конкурентної переваги нових самців. Невтішна правда, але досить сильна демонстрація вже визнаних багатьма сучасними еволюціо­ністами фактів; на противагу тому, що казала Марлін Перкінз, тварини рідко поводяться «на благо виду». Натомість вони зазвичай роблять все на благо власної генетичної спадщини та спадщини близьких родичів. Самці деяких видів (наприклад, диких коней та бабуїнів) також здатні цілеспрямовано залякувати вагітних самок, доки в них не станеться викидень, дотримуючись такої ж логіки.

Така модель прослідковується і в гризунів. Група самок проживає разом з одним самцем. Якщо його виганяє інший новоприбулий самець і займає чільне місце, то впродовж декількох днів самки, які нещодавно завагітніли, втрачають запліднену яйцеклітину. Що цікаво, вагітність переривається не внаслідок фізичного насильства чи залякування з боку нового самця. Викидень зумовлено його новим, ще не знайомим запахом, який провокує згубне зростання рівня пролактину. Як доказ, дослідники можуть штучно викликати цей феномен (названий ефектом Брюса-­Паркса) виключно за допомогою запаху нового самця. У чому ж полягає адаптивна причина переривання вагітності через появу нового самця? Якщо вагітність дійде до свого логічного завершення, новонароджених невдовзі вб’є новоприбулий чужак. Отже, обираючи менше зло, еволюція виробила саме таку реакцію — завершити вагітність та відновити овуляцію (так будуть збережені калорії, які були б витрачені на марну вагітність)^[57].

Незважаючи на драматичність ефекту Брюса-Паркса, викидень внаслідок стресу вкрай рідкісне явище серед тварин, особливо серед людей. Досить часто вважається, що якомусь поганому випадку (як-от викидень) передував значний стрес. Ще більшу плутанину вносить звичка асоціювати викидень зі стресовими ситуаціями, які відбулися за один або кілька днів напередодні. Насправді більшість викиднів — це відторгнення вже мертвого плоду, який був таким уже досить тривалий час. Якщо причиною цьому і був стрес, він мав статися за багато днів або й тижнів перед викиднем.

Існує чітке пояснення, чому стається саме викидень, зумовлений стресом. Подача крові до плоду надзвичайно чутлива до циркуляції крові в організмі матері, і будь-який чинник, який зменшує матковий кровотік, буде згубним для кровообігу плоду. Крім того, частота серцебиття плоду майже синхронізується з материнською, і різноманітні психологічні чинники, які пришвидшують або уповільнюють частоту серцебиття матері, викликають аналогічні зміни в плоду майже з однохвилинною швидкістю. Це було доведено в багатьох дослідженнях за участю людей та приматів.

Біда стається під час стресу в результаті повторюваної потужної активації симпатичної нервової системи, що викликає підвищену секрецію норепінефрину та епінефрину. Дослідження великої кількості різних видів показують, що ці два гормони знижують приплив крові через матку — у деяких випадках досить суттєво. Якщо тварину піддати впливу якогось психологічного стресогенного чинника (наприклад, якщо увімкнути голосну музику у приміщенні, де перебуває вагітна вівця, або якщо стороння людина зайде в гості до вагітної макаки-резус), у неї в організмі також знизиться приплив крові, що погіршить доставку кисню (це називається гіпоксією — кисневою недостатністю) до плоду. Звичайно, це дуже негативний процес, і такий вид передродового стресу повертає нас до проблем зі зростом, які ми обговорили у Розділі 6. У медицині вважається, що в результаті декількох епізодів гіпоксії наступає асфіксія — задушення.

Отже, сильний стрес може підвищити ймовірність викидню. Більше того, якщо жінка переживає стрес вже на останніх тижнях вагітності, стрес може підвищити ризик передчасних пологів, які, найімовірніше, настають через підвищений рівень глюкокортикоїдів. Це теж не найкращий розвиток подій, зважаючи на те, що ми дізналися про наслідки малої маси при народженні на обмін речовин дитини з попереднього розділу.

НАСКІЛЬКИ ЗГУБНИЙ СТРЕС ДЛЯ ЖІНОЧОЇ РЕПРОДУКТИВНОЇ СИСТЕМИ?

Як нам уже відомо, існує безліч механізмів порушення жіночої репродуктивної системи внаслідок стресу: вичерпання жирових запасів; секреція ендорфінів, пролактину та глюкокортикоїдів, які впливають на мозок, гіпофіз та яєчники; нестача прогестерону; надмірна кількість пролактину, який впливає на матку. Крім того, можливі закупорки під час імплантації заплідненої яйцеклітини та зміни у припливі крові до плоду зумовлюють безліч варіантів, за яких стрес може викликати передчасні пологи. Через таку велику кількість різноманітних механізмів порушень здається, що навіть найменша стресова ситуація може повністю вивести з ладу репродуктивну систему жіночого організму. Однак, на щастя, це неправда, бо в сукупності всі ці механізми мають не таку вже й потужну дію.

Щоб упевнитися в цьому, слід ознайомитися з впливом хронічного незначного стресу на діяльність репродуктивної системи. Візьмімо традиційне суспільство землеробів невестернізованої країни із досить серйозним фоновим захворюванням (скажімо, сезонною малярією), значною кількістю паразитів та сезонним недоїданням — наприклад, кенійських фермерів. До того як у моду увійшло плановане батьківство, жінка в Кенії народжувала в середньому вісім дітей. Порівняймо їх з гуттеритами, фермерами, які ведуть господарство без застосування механічних знарядь праці, як і аміші. Гуттерити не піддаються впливу хронічних стресогенних чинників, поширених серед кенійських фермерів, не використовують засоби контрацепції, але мають приблизно таку саму народжуваність — середньостатистична жінка громади гуттеритів народжує дев’ять дітей. (Важко провести точний кількісний порівняльний аналіз цих двох суспільних груп. Гуттерити, наприклад, пізно виходять заміж, тим самим зменшуючи рівень народжуваності, тоді як кенійські землероби цього не роблять. Натомість кенійки зазвичай вигодовують дітей грудним молоком щонайменше один рік, зменшуючи рівень народжуваності, а гуттеритки вигодовують грудьми менший час. Але основне: навіть за такого різного способу життя, рівень народжуваності в обох громадах майже однаковий.)

Що можна сказати про роботу репродуктивної системи під час екстремального стресу? Це питання висвітлюється в літературі, яка завжди становить проблему для тих, хто її використовує: як посилатися на наукові дослідження, проведені монстрами? Я маю на увазі досліди над жінками в концтаборах Третього Рейху, що проводилися нацистськими медиками. (У наукових колах було досягнуто згоди ніколи не називати імена цих лікарів і завжди підкреслювати злочинність їхніх дій.) Під час дослідів над жінками з концтабору Терезієнштадт було виявлено, що 54 % жінок репродуктивного віку не мають менструацій. Взагалі дивного мало: голод, рабська праця і жахливий психологічний терор, безумовно, порушують репродуктивну систему. Але особливістю було саме те, що у більшості з цих жінок менструації припинилися впродовж першого місяця перебування в концтаборі, тобто до того, як голодування та тяжка праця знизили рівень жиру в організмі до критичної позначки. Багато вчених погоджуються, що це яскраво свідчить про те, що навіть один лише психологічний стрес може бути вкрай згубним для жіночої репродуктивної системи.

Особисто мене вражає інше. Незважаючи на голод, виснажливу працю та страх, що цей день життя може виявитися останнім, менструація припинилась лише у 54 % жінок. Репродуктивна система працювала у майже половини арештанток (хоча в деяких міг бути ановуляторний цикл). І я готовий побитися об заклад, що, незважаючи на всі жахи війни, репродуктивна система багатьох чоловіків також нормально функціонувала. Репродуктивна фізіологія окремої людини, що працювала в нормальному режимі навіть за таких страшних обставин, просто шокує.

Розмноження — це розмаїта ієрархія поведінкових та психологічних механізмів, які мають безліч нюансів. Деякі її складові є базовими та масштабними — вихід яйцеклітини, приплив крові до пеніса. Інші ж делікатні, як рядок з вірша, що здатен схвилювати серце, або ледь відчутний запах сторонньої людини, що збуджує сексуальне бажання. Не всі складові однаково сприйнятливі до стресу. Базовий механізм репродуктивної системи окремих людей може бути разюче стійким до стресу (як ми дізналися про жертв Голокосту). Розмноження є одним з найсильніших біологічних рефлексів — спитайте в лосося, який заради цього здатен плисти проти течії, або самців різних видів, які ризикують власним життям та здоров’ям за прихильність жінки, або ж будь-якого підлітка з гормональними змінами. Але коли справа доходить до піруетів та філіграней сексуальності, стрес може внести хаос у всі тонкощі системи. Можливо, це не матиме суттєвих наслідків для виголоднілого біженця або дикої тварини в період посухи. Але для нас — людей культури множинних оргазмів, мізерних рефракторних фаз та океанів лібідо — наслідки дуже серйозні. Над нашою одержимістю сексом можна сміятися, але тонкі нюанси сексуальності, журнали Cosmo і GQ та інші прикмети нашого розбещеного століття мають сенс. Вони приносять нам одну з найбільших і одночасно найвразливіших та найефемерніших насолод у житті.