Чому зебри не страждають на виразку

1

¹ Невролог Антоніо Дамасіо наводить чудове дослідження, проведене з диригентом Гербертом фон Караяном, яке показало, що швидкість серцебиття маестро однаково зашкалює і коли він слухає певний музичний твір, і коли диригує під час його відтворення.

2

² Журналістам, мабуть, відомий цей факт. Прочитайте опис шахового поєдинку між Каспаровим та Карповим 1990 року: «Каспаров продовжує підготовку до нищівного удару. Наближаючись до розв’язки, Карпов мусить протистояти загрозам розправи, відповідаючи з не меншим запалом, і гра перетворюється на видовищну баталію».

3

³ У цій книжці я буду часто посилатися на Мак-Івена та його дослідження, адже він гігант цієї сфери (а також чудова людина і в далекому минулому мій науковий керівник).

4

⁴ Фізіологи взагалі багато часу приділяють роздумам про влаштування унітазу.

5

⁵ Якщо ця аналогія видається вам дурною, просто уявіть собі купу вчених, які обговорюють цей образ на конференції з дослідження стресу. Я був на засіданні, де вперше озвучили цю аналогію, і вже за лічені хвилини утворилися угруповання, які висували свої варіанти, включно зі слонами на ходулях «пого», слонами на рукоходах та каруселях, борцями сумо на гойдалці-балансирі тощо.

6

⁶ Звідки походить ця назва? На переконання Сеймура Левіна, видатного фізіолога й дослідника стресу, її вигадав Клавдій Гален, який вважав, що головний мозок відповідає за раціональне мислення, а периферійні внутрішні органи — за емоції. Розуміючи, що нейронні провідні шляхи сполучають ці дві системи, він припустив, що головний мозок симпатизує внутрішнім органам або навпаки внутрішні органи симпатизують головному мозку. Як ми невдовзі дізнаємося, інша частина автономної нервової системи називається парасимпатичною нервовою системою. «Пара» означає «поряд» і передає не надто несподіваний факт, що парасимпатичні нейронні проєкції йдуть поряд із симпатичними.

7

⁷ «Тож,— затамувавши подих, запитає спортивний вболівальник,— хто виграв ці перегони — Гіймен чи Шаллі?» Відповідь залежить від того, що таке для вас успіх. Першим відокремленим гормоном став той, який опосередковано регулює викид тиреоїдного гормону (тобто він контролює механізм, за допомогою якого гіпофіз регулює діяльність щитоподібної залози). Шаллі та його команда першими подали для публікації статтю, у якій фактично було сказано: «У головному мозку дійсно існує гормон, який регулює викид тиреоїдного гормону, і його хімічна структура Х». Але команда Гіймена подала статтю з ідентичним висновком через п’ять тижнів. Але заковика в тому, що на кілька місяців раніше Гіймен та компанія першими опублікували статтю з таким формулюванням: «Якщо синтезувати хімікат зі структурою Х, він регулює викид тиреоїдного гормону і робить це в спосіб, подібний до того, як це робить перемелена маса гіпоталамусу. Ми поки що не знаємо, чи цей компонент у гіпоталамусі, хай чим він є, також має структуру Х, але не надто здивуємося, якщо насправді має». Отже, Гіймен першим сказав «Ця структура працює як справжня», а Шаллі першим сказав «Ця структура справжня». Як я дізнався з перших вуст багато десятиліть по тому, ветерани призового бою Гіймена—Шаллі і досі дратуються через спроби встановити, хто ж кого нокаутував.

Ви можете запитати, чому після кількох років цієї несамовитої конкуренції не зробили очевидну річ, наприклад, чому Національний інститут охорони здоров’я США не посадив цих двох за стіл і не сказав: «Замість того щоб знову давати вам гроші платників податків на окремі дослідження, чому б вам не працювати разом?» Проте хай як дивно це звучить, але такий підхід не обов’язково сприятиме науковому прогресу. Конкуренція слугує важливій меті. Незалежне повторення результатів надзвичайно важливе в науці. Після років перегонів науковець тріумфує та оприлюднює структуру нового гормону або хімічної речовини в мозку. Два тижні по тому вперед виривається інший учений. Він має найсильнішу можливу мотивацію довести хибність суджень першого колеги. Натомість він змушений сказати: «Я ненавиджу цього поганця, але мушу визнати, що він має рацію. Ми отримали ідентичну структуру». Можна пересвідчитися, що ваші докази справді ґрунтовні, саме завдяки незалежному підтвердженню від вороже до вас налаштованого суперника. Коли всі працюють разом, справи, звичайно, йдуть швидше, але все зводиться до того, що всі члени команди мають однакові переконання, наражаючись тим самим на небезпеку не помітити малі, неочевидні помилки, які можуть перерости у ­великі.

8

⁸ Ті три людини на всьому білому світі, які читають цю книжку, прочитали попереднє видання та пам’ятають з нього хоч щось, можуть поцікавитися, чому гормон, який раніше називався КРФ (кортикотропін-рилізинг фактор) тепер став КРГ. За правилами ендокринології, потенційний гормон називають фактором до підтвердження його хімічної структури, після чого нарікають гормоном. КРФ отри­мав цей статус у середині 1980-х, а моє тривале використання терміну «КРФ» ще навіть у виданні 1998 року було всього лише моєю ностальгічною, але марною спробою залишитись у далеких, безтурботних днях моєї молодості, коли КРФ ще не було приборкано. Після болісного психологічного аналізу своїх дій я змирився з цим фактом і тепер вживатиму термін «КРГ».

9

⁹ Є перелік видів (який, напевно, не має містити людей) за певним числом біологічних показників. Але це в іншій книжці.

10

¹⁰ Одна з моїх відважних наукових асистентів, Мішель Перл, якось зібрала декілька провідних урологів Америки і попросила пояснити, для чого в людському організмі сформувався сечовий міхур. Один уролог, що був прихильником компаративного аналізу (а також Джей Каплан, чиї дослідження ми розглянемо пізніше в цьому розділі) розповів про вивчення місцевих гризунів, які залишають по собі пахучі сліди, і зробив таке припущення: можливо, сечовий міхур допомагає уникнути безперервного протікання сечі, щоб хижаки не могли напасти на наш слід. Проте цей учений сам визнав слабкість своєї ідеї, зауваживши, що риби також мають сечовий міхур, хоча їм, очевидно, можна не перейматися проблемою пахучих слідів. Декілька урологів припустили, що сечовий міхур може слугувати своєрідним буфером між нирками та зовнішнім світом, знижуючи в такий спосіб ризик підхопити ниркові інфекції. Проте видається досить дивним створювати орган спеціально з метою захистити інший орган від інфекції. Перл висунула гіпотезу, що, можливо, сечовий міхур сформувався як частина чоловічої репродуктивної системи, адже кислотність сечі погано впливає на сперму (у стародавні часи жінки використовували половинку лимона як протизаплідний засіб), тому для сечі потрібно було створити окреме сховище. Вагомий відсоток опитаних урологів відповіли щось на кшталт: «Ну, якби не було сечового міхура, то було б надзвичайним суспільним недоліком». Проте їхня відповідь означає, що сечовий міхур сформувався у хребетних десятки мільйонів років тому для того, щоб ми, люди, випадково не намочили святковий одяг. Хоча в більшості випадків урологи просто відповідають: «Чесно кажучи, я над цим ніколи не замислювався», «Я не знаю, і кого б я про це не питав, ніхто також не знає» та «Гадки не маю».

Найдивніше в цьому всьому те, що багато тварин насправді не користуються накопичувальною здатністю свого сечового міхура. За довгі роки спостереження за бабуїнами, зокрема за особливостями сечовипускання, я помітив, що вони дуже рідко себе стримують. Безсумнівно, у цій сфері ще належить чимало прояснити.

11

¹¹ Інколи й люди це роблять. Кажуть, коли союзники переправлялися через Рейн у Німеччині під час Другої світової війни, звівши для цього понтонний міст, генерал Джордж Паттон пройшовся по ньому, зупинився посередині і помочився в річку. «Я довго чекав цієї миті»,— сказав він. Продовжуючи тему мілітаризму, водойм та мічення території, скажу, що під час Корейської війни американські солдати вишикувались уздовж річки Ялу, що відділяла їх від китайських солдат, і всі дружно помочились у воду.

12

¹² Варто зауважити, що під час стресу в дітей можуть почастішати випадки енурезу (втрата контролю над сечовим міхуром). Проте більшість дітей, що страждають на нічний енурез (нетримання сечі вночі), мають нормальний психологічний стан. Також у межах цієї дискусії існує така загадка: чому хлопцям так важко справити нужду в туалеті в присутності нетерплячої черги з відвідувачів кінотеатру, які прагнуть зайняти свої місця до початку сеансу.

13

¹³ Артеріальний тиск у стані спокою вважають підвищеним, якщо систолічний артеріальний тиск — верхня позначка, що показує силу, з якою кров витікає з серця,— підіймається вище 140 або коли діастолічний тиск — нижня позначка, що показує силу, з якою кров повертається до серця,— підіймається вище 90.

14

¹⁴ Спочатку може видатися нелогічним, що серце потребує спеціальних артерій для постачання поживних речовин. Стінки серця — серцевого м’язу — потребують запасів енергії та кисню з крові, і вам може здатися, що серце просто може увібрати в себе ці речовини з крові, що проходить крізь його відділи. Але насправді серцевий м’яз живиться за допомогою артерій, які відгалужуються від головної аорти. Можна провести аналогію з працівниками міського водосховища. Кожного разу, як вони відчувають спрагу, ці люди можуть просто взяти відро, підійти до водосховища та набрати собі трохи води. (Замість цього вони радше наберуть воду з крана просто в себе в офісі, куди опосередковано надходить вода з водосховища.)

15

¹⁵ Я не жартую. Про це йшлось у відомому дослідженні 1999 року Ніколаса Крістенфельда та його колег з Каліфорнійського університету в Сан-Дієго (ви ж не думали, що з Нью-Йорка?). Автори дослідження провели ґрунтовну роботу, виключивши різноманітні спотворювальні чинники. Вони показали, що такий підвищений ризик не спостерігається в інших містах країни. Це не було зумовлено самовідбором (тобто хто ж, як не знервовані навіжені зі схильністю до серцевих захворювань, обирають своїм місцем проживання Нью-Йорк?). Соціально-економічний статус, етнічна або расова приналежність, статус мігранта теж не відігравав жодної ролі. І річ не в людях, які перебувають у Нью-Йорку в час доби, коли фіксується найбільша кількість серцевих нападів (тобто не в тих, хто приїжджають до Нью-­Йорку на роботу з сусідніх населених пунктів). Автори навіть не враховували звичку нью-йоркських лікарів помилково діагностувати серцевий напад замість інших захворювань. Натомість саме в Нью-Йорку порівняно з іншими містами спостерігається високий вплив стресу, знервованості, страху та порушень циклів сну — неспання. Так було навіть до теракту 11 вересня. Певна річ, я, як і решта моїх знайомих корінних нью-йоркців, отримав велике, хоч і дивне, задоволення від цього дослідження.

16

¹⁶ Якось я отримав листа від начальника бюро судово-медичної експертизи у Вермонті з описом випадку, який він назвав зупинкою серця внаслідок стресу. Чоловік у віці 88 років, що тривалий час мав хворе серце, помер від серцевого нападу поряд зі своїм улюбленим трактором, тоді як біля будинку у місці, з якого можна було побачити тіло, лежала його 87-річна дружина, яка отримала серцевий напад пізніше за чоловіка (жінка не скаржилася на проблеми з серцем і взагалі під час розтину нічого підозрілого не виявили). Неподалік від жінки лежав дзвіночок, яким вона кликала свого чоловіка на обід уже бозна-скільки років.

17

¹⁷ Не панікуйте від такої концентрації термінів. Під час фібриляції шлуночків половина вашого серця, що зветься шлуночками, починає стискатися настільки швидко і хаотично, що перестає качати кров.

18

¹⁸ Вейд Девіс — найулюбленіший етноботанік фанатів фільмів жахів. Ще одне його дослідження розглядало потенційну фармакологічну основу походження зомбі (люди в мертвотному трансі, які не мають власної волі) з Гаїті. Докторська дисертація Девіса, яку він захищав у Гарварді, була присвячена зомбіфікації, і спочатку її переробили на книжку «Змій та веселка», а потім на погано зроблений фільм жахів з тією ж назвою. Так справдилася мрія кожного аспіранта, чиї роботи зазвичай недбало переглядають один-два члени комісії.

19

¹⁹ Зростання рівня ЛПНЩ через постійний стрес — це поганий чинник. Та незалежно від цього, недоброю ознакою також є особливо велике зростання рівня ЛПНЩ унаслідок впливу кожного окремого стресогенного чинника. Дослідження показали, що діти людей, які мають серцево-судинні захворювання, схильні до атипово великого зростання ЛПНЩ у відповідь на стрес, тобто такий чинник уразливості успадковується.

20

²⁰ Найбільшим викликом для діабетологів, які намагаються контролювати розвиток хвороби своїх пацієнтів, є те, що на ювенільний діабет часто страждають люди, що самі піддають свій організм стресу неправильними звичками — неправильно і нерегулярно харчуються, мало сплять. Це становить найбільші труднощі.

21

²¹ Цей момент може спантеличити уважного читача — якщо інсулін регулює засвоєння глюкози, чому він впливає на кількість жиру, що відкладається в жирових клітинах? За надзвичайно складних причин, які я свого часу зрозумів за кілька годин до випускного іспиту, накопичення жиру (як-от тригліцеридів) вимагає засвоєння глюкози.

22

²² Якщо ви вивчали медицину, спираючись на праці Волтера Кеннона, це не матиме жодного сенсу. «А що страшного в тому, що наші тіла набирають вагу? Як же бути зі славнозвісною “мудрістю тіла”?» — запитаєте ви. Пітер Стерлінг зазначає, що якщо б організм дотримувався класичних гомеостатичних принципів контролю низового рівня та місцевого зворотного зв’язку, то діабету зрілого віку не існувало б узагалі. Цієї хвороби можна було б уникнути за допомогою простої регуляції — за умови набору маси до певної відмітки жирові клітини віддавали би наказ центрам апетиту в головному мозку вимкнути відчуття голоду. Але такого механізму не існує — ми набираємо вагу і відчуваємо ще сильніший голод. Стерлінг виокремлює одну з характеристик алостатичної рівноваги, пояснюючи, що для контролю апетиту недостатньо просто контролювати жирові накопичення і що різноманітні чинники складнішої природи, зокрема суспільної, перекривають зусилля жирових клітин знизити апетит. До цієї теми повернемось у Розділі 16.

23

²³ Тут є певна невизначеність, адже, за моїми даними, консенсусу щодо точного набору симптомів для діагностування метаболічного синдрому поки не дійшли.

24

²⁴ Залишається відкритим питання, чи розвивається у людей, що починають страждати на гіперфагію внаслідок стресу, особливий потяг до вуглеводів. Практика й деякі лабораторні дослідження показують, що таки розвивається. Але проблема в тому, що продукти з високим вмістом вуглеводів значно простіше з’їсти, ніж продукти з низьким вмістом вуглеводів, адже це є головною особливістю різноманітних снеків. Отже, незрозуміло, чи людям дійсно хочеться вживати саме вуглеводи, чи вони просто надають перевагу «зручній» їжі, не задумуючись про наслідки.

25

²⁵ Тут задіяний нещодавно винайдений гормон, що називається лептин. Розпухлі жирові клітини продукують дуже багато лептину, який працює в мозку і надсилає сигнал для зниження апетиту. Це відкриття зумовило підприємницьку істерію — фармацевтичні компанії сушили собі мізки над тим, як продавати людям лептин як чудовий засіб для схуднення. Проте з якоїсь причини цей план не було реалізовано. У будь-якому разі, глюкокортикоїди зменшують сприйнятливість мозку до лептину, притуплюючи сигнал про ситість. Тому ви їсте більше.

26

²⁶ Бета-ендорфіни, які продукуються під час стресу, також підвищують апетит, але поки що ми про них не будемо згадувати.

27

²⁷ Тут ідеться про гормони, які ми вже знаємо, а саме інсулін, лептин, КРГ та глюкокортикоїди, а також гормон росту, естроген та тестостерон. Але є низка інших гормонів та нейромедіаторів, пов’язаних з апетитом, і їхні назви настільки страхітливі, що я просто мусив приховати їх у примітці. Нейропептид Y. Холецистокінін. Меланоцитостимулюючий гормон. Олейлетаноламід. Адипонектин. Гіпокретин. Агуті-пов’язаний протеїн. Ґрелін. (Так вони пишуться, але не просіть мене вимовити їх уголос.)

28

²⁸ Повернімося до зупинки слиновиділення через стрес, що спричиняється симпатичною нервовою системою. А що як вам потрібно виділяти слину, бо це частина вашої роботи, якщо ви, наприклад, гобоїст? Збирається велика зала слухачів, ви починаєте нервувати і — от халепа — у роті ані слинки. Тому багатьом музикантам, які грають на язичкових інструментах, доводиться приймати бета-блокатори, що блокують дію симпатичної нервової системи. Тоді слини вистачає навіть на довге арпеджіо.

29

²⁹ Щомісячний британський медичний журнал з гастроентерології та гепатології.— Прим. пер.

30

³⁰ А деякі вчені навіть вважають, що гелікобактер, незважаючи на свою здатність викликати хворобу, є корисним, бо стимулює імунітет.

31

³¹ Мушу визнати, що таких авторів небагато. Одна з моїх найулюбленіших статей Левенштайн починається так: «Коли я навчалася в медичному університеті, панівний підхід до взаємодії з пацієнтом поєднував ставлення батька, ветеринара та священника: допитати, обмацати, настановити».

32

³² Приклад Нідерландів підходить для опису цього феномену якнайкраще, оскільки, переживши ту страшну зиму, люди отримали змогу добре харчуватися. На противагу, у блокадному Ленінграді ситуація була геть іншою, і навіть після завершення Другої світової війни асортимент харчових продуктів у населення був невеликим.

33

³³ У Фінляндії досліджували людей у віці 70 років. Як ми ще не раз пересвідчимося, такого роду дослідження можливо проводити лише в скандинавських країнах, де заведено вести облік усіх можливих параметрів населення, зокрема маси новонароджених.

34

³⁴ Я не жартую, і вам має видаватися це цілком логічним після прочитання Розділу 5. Нервуєшся в новому середовищі? Перистальтика товстого кишечника підвищується, відбувається дефекація — і аспірант, що працює над дисертацією з теми тривожності щурів, рахує кількість щурячих фекальних грудочок у клітці, що становлять надзвичайно інформативний чинник тривожності.

35

³⁵ Розповім вам трохи відомостей з Розділу 15: нейромедіатор, який регулює рівень тривоги через мигдалеподібну залозу, є нічим іншим як КРГ (пригадайте з Розділу 5, що КРГ регулює й інші аспекти стресової реакції, а не тільки стимулює викид АКТГ). А рецептор, що реагує на хімічну речовину мозку, яка зменшує тривожність, називається бензодіазепіновим рецептором. Що таке бензодіазепін? Ніхто точно не знає, чим є бензодіазепін, що зменшує тривогу, розташовується в мозку і зазвичай прикріплюється до рецептора, але нам усім відомі синтетичні бензодіазепіни валіум та лібріум — транквілізатори, які зменшують тривогу.

36

³⁶ Хоча це й чітко обґрунтовує необхідність бути добре вилизаним щуреням, все одно незрозуміло, яким має бути еквівалент для людей.

37

³⁷ Для тих, хто нічого не знає про цю клоаку: румунські дитячі будинки стали популярним об’єктом дослідження наслідків масової сенсорної, інтелектуальної та емоційної недостатності дітей різного віку.

38

³⁸ Медичні терміни «синдром позбавлення матері», «синдром позбавлення» та «неорганічна зупинка набору маси» зазвичай стосуються дітей молодшого віку і неодмінно пов’язані з втратою матері. «Карликовість, викликана стресом», «психогенна карликовість» та «психосоціальна карликовість» зазвичай стосуються дітей від трьох років. Однак деякі дослідження не дотримуються цієї вікової дихотомії. У ХІХ столітті казали, що вихованці дитячих будинків, які помирали від зупинки набору маси, страждали на «маразм», що перекладалося з грецької як «чахнути».

39

³⁹ Король Фредерік, безумовно, мав завдатки науковця. Якось він зацікавився процесом травлення. Фредерік хотів зрозуміти, коли травлення відбувається швидше — коли людина відпочиває після прийому їжі або коли фізично працює. Він наказав відпустити двох в’язнів, нагодувати їх однаковою, розкішною вечерею, і після цього одного відправив поспати, а іншого на активне полювання. Коли цей етап експерименту було завершено, двох чоловіків привели до короля, випустили їм кишки просто в його присутності і дослідили нутрощі. Виявилося, що краще перетравив вечерю чоловік, який поспав.

40

⁴⁰ У Джона Фітцджеральда Кеннеді, як відомо, була хвора спина. Публіцисти завжди пов’язували це з аварією катера РТ109 під його командуванням під час Другої світової війни. Нещодавнє розсекречення його історії хвороби показало, що причиною, найімовірніше, була важка форма остеопорозу, викликана надзвичайно високим рівнем у крові синтетичних глюкокортикоїдів, які він приймав для лікування від Аддісонової хвороби та коліту.

41

⁴¹ Хоча вчені не можуть дійти згоди в тому, чи здатен естроген запобігти появі серцево-судинних захворювань, чітко встановлено, що естроген перешкоджає розвитку остеопорозу.

42

⁴² Лауреатка Пулітцерівської премії Дебора Блюм написала чудову біографію Гарлоу під назвою Love at Goon Park: Harry Harlow and the Science of Affection («Любов у парку Ґун: Гаррі Гарлоу та наука прив’язаності»).

43

⁴³ РФЛГ також відомий як ГнРГ або «гонадотропін-рилізинг-гормон».

44

⁴⁴ Неймовірно, але факт: Леонардо да Вінчі був першим, хто показав (як?!), що ерекція настає внаслідок підвищеного притоку крові до пеніса. Він також написав: «Пеніс не слухає волі свого хазяїна… [Він] має власну думку». Якщо поєднати його твердження та наукові спостереження, лишається всього кілька маленьких кроків до відомого дотепу та майже прописної істини, що в чоловіка кров не може одночасно приливати до члена та мозку.

45

⁴⁵ Деякі відповіді мені особливо сподобалися: «Для появи еротичних снів» (хоча не­зрозуміло, який у них сенс), «Щоб тіло практикувалося мати ерекції і змогло впоратися з ними в реальному житті», «Просто так».

46

⁴⁶ Мені розповіли про вдосконалення цієї методики. Замість того щоб надягати на себе цю електронну манжету, яка сама по собі становить стресогенний чинник, адже не відомо, чи не вб’є вона вас електронним струмом уві сні, зробіть ось що. Візьміть смужку поштових марок (я не конкретизую скільки саме), обгорніть її навколо пеніса, змочіть останню марку і прикріпіть її до першої — так утвориться кільце з поштових марок. Наступного ранку перевірте: якщо марки розтягнулися з одного боку або розірвалися — ерекція під час фази швидкого сну наступила. Все чудово, ви ще й зекономили на лабораторному дослідженні. Хоча страховики будуть надокучати вам необхідністю компенсувати свою самодіяльність.

47

⁴⁷ Варто додати, що нездатність мати ерекцію не означає брак сексуального бажання. Наведу одну історію про коміка Граучо Маркса, яку я колись прочитав. Якось до Граучо, коли він був уже літнім чоловіком, прийшов гість і почав висловлювати своє захоплення численними нагородами та відзнаками коміка. Маркс тільки махнув на це рукою і сказав: «Я би проміняв це все лише на одну хорошу ерекцію». Звичайно, стрес може і придушити бажання — цей процес не має відношення до механізму ерекції і взагалі поки погано досліджений.

48

⁴⁸ Взагалі я не маю жодного уявлення, чи ростуть роги в лося саме в шлюбний сезон. Основна ідея — це те, що самці максимально демонструють свою мужність у цей період.

49

⁴⁹ «Дике королівство» (Wild Kingdom) — американська документальна програма телеканалу Animal Planet про дику природу.— Прим. пер.

50

⁵⁰ Для довідки: надниркові андрогени — це зазвичай не тестостерон, а андростен­діон.

51

⁵¹ У цій книжці я неодноразово звертаюся до наукових відкриттів та гіпотез Коннера, який колись був моїм науковим керівником у коледжі, адже ця людина справила поки найбільший інтелектуальний вплив на мене за все моє життя.

52

⁵² Показово, що такий самий процес спостерігається у тварин, які через перебування в неволі розмножуються набагато менше, ніж у дикій природі.

53

⁵³ Коротка довідка про те, як науковці описують секс у тварин. Привабливість — це ступінь інтересу, який викликає піддослідна тварина в іншої. Це можна визначити кількістю натискань на важіль, які одна тварина робить для того, щоб, наприклад, потрапити в клітку до іншої піддослідної тварини. Рецептивність описує, наскільки охоче піддослідна тварина відповідає на загравання. У гризунів рецептивність можна визначити наявністю рефлексу «лордозу» — рецептивної пози самки, коли вона вигинає спину так, щоб самцю було легше на неї вилізти. Самки приматів демонструють велике різноманіття рецептивних рефлексів, які полегшують процес самцям, залежно від виду. Процептивність — це те, наскільки піддослідна тварина залицяється до іншої.

54

⁵⁴ Дві найпопулярніші теми для обговорень у групах людей, що мають проблему безпліддя: (1) як впоратися з руйнівним впливом на стосунки з друзями та родичами через те, що людина не може відвідувати вечірки дарування подарунків майбутній матері, проводити з родичами вихідні та відпустки через всіх племінників та племінниць, які вчаться ходити, більше не можуть бачитися зі старими подругами, які завагітніли; і (2) що стається зі стосунками з другою половинкою, коли секс перетворюється на медичну процедуру, причому неуспішну.

55

⁵⁵ Викидень та аборт використовуються в медичній літературі як синоніми, тому в цьому розділі будуть вживатися аналогічно. У повсякденній лікарській практиці спонтанне переривання вагітності, коли ембріон уже близький до життєздатності, частіше називається викиднем, а не абортом.

56

⁵⁶ Хоча одна вельмишановна вчена-приматологиня влучно називає таких самців «самці жиголо».

57

⁵⁷ Проте жіночий організм виробив багато власних стратегій для спасіння потомства від чоловічої конкуренції. Одна з них — імітація тічки (у приматів — псевдо-­еструс), яка змушує нового самця вважати, що саме він є батьком вже виношуваної дитини. Зважаючи на жахливе невігластво у сфері гінекології та акушерства серед переважної більшості самців гризунів та приматів, ця стратегія, як правило, спрацьовує. Туше.

58

⁵⁸ Як було зазначено, за реакції вродженого імунітету до ураженої ділянки для боротьби з мікробами з кровоносної системи підступають білки. Про один з цих білків, а саме С-реактивний білок, згадувалось у Розділі 3. Ви маєте пам’ятати, що всіляке сміття типу холестерину утворює атеросклеротичні бляшки лише в місцях пошкоджень кровоносних судин. Тому ступінь пошкодження та запалення ваших судин є надійним прогностичним чинником ризику появи атеросклерозу. С-реактивний білок, як ми дізналися, є найбільш достовірним показником такого запалення.

59

⁵⁹ Ще одним модним терміном у цій галузі є апоптоз, який перекладається з латини приблизно як «падіння» (падіння листя з дерев восени — приклад запрограмованої смерті). Ведуться великі суперечки щодо того, чи апоптоз є аналогом запрогра­мованої загибелі клітин або лише її підвидом (я притримуюся останньої думки), а також щодо того, чи потрібно вимовляти другу літеру «п» у цьому слові (я вимовляю, але вважають, що так роблять лише необтесані простолюдини).

60

⁶⁰ Розповім про свій невеличкий внесок у науку: я був у складі групи, яка встановила, що інтерлейкін-1 стимулює вироблення КРГ. Принаймні я так вважав. Це було в середині 1980-х. Ідея мала певний сенс, і моя група вчепилась у неї, не без підбурювання з мого боку, звичайно. Ми працювали наче оскаженілі, і якось о другій годині ночі я пережив мить ейфорії, якої прагнуть усі вчені — коли ти дивишся на отримані результати й усвідомлюєш: «Так, я мав рацію. Все дійсно працює саме так — інтерлейкін-1 виробляє КРГ». Ми оформили результати свого дослідження і їх прийняв авторитетний журнал «Наука». Ми були дуже схвильовані, я зателефонував і розповів про свою радість батькам і все таке інше. Статтю опублікували, і просто поряд з нею йшла стаття про ідентичне дослідження швейцарських учених, яку вони надіслали до журналу того самого тижня, що й ми. Так я не прославився сенсацією в науковому світі. (Повертаючись до теми Розділу 2, нагадаю: якщо ви зріла, впевнена в собі особистість,— якою я, на жаль, буваю вкрай рідко,— вам полестить така ситуація: дві команди вчених, які працюють незалежно одна від одної на двох різних кінцях планети, роблять однакове відкриття. Так підтверджується його правдивість. Наука потихеньку рухається уперед.)

61

⁶¹ Ці дослідження були проведені знаменитим відділом застудних захворювань Ради медичних досліджень в англійському місті Солсбері. Науковці зібрали групу волонтерів для своїх багаторазових експериментів щодо різних аспектів захворювання на застуду та одужання після неї, які тривали протягом двох тижнів. Для учасників експерименту це був досить цікавий досвід: усі витрати покривалися Радою і ще й виплачувалася невелика винагорода — за це учасники отримували можливість відпочити у спокійному передмісті Солсбері, кожного дня висякувати ніс у різні пробірки для збору матеріалу дослідження, заповнювати анкети та отримувати в ніс дозу плацебо або вірусу застуди, а також шанс справді захворіти на застуду (один до трьох). Люди відчайдушно боролися за можливість взяти участь у цій програмі. Там утворювалися пари, люди одружувалися, потім повертались туди в медовий місяць; щасливчики зі зв’язками влаштовували собі повторну участь, перетворюючи дослідження на щорічну оплачувану відпустку. (Однак це не було вже такою ідилією, як здається. Деяким бідолахам доводилося перевірити на собі, що якщо людина промокне та замерзне, то вона не обов’язково захворіє на застуду — для цього вони вешталися по декілька годин у вологих шкарпетках.) На жаль, цей відділ закрили через скорочення бюджету. Але пам’ять про втрачений рай живе принаймні в одній науковій книжці та в статтях із заголовками на кшталт «Як я просякав свої літні канікули».

62

⁶² Якщо тільки у хворого на СНІД достатньо грошей на таке лікування або якщо замість нього витрати на медикаменти покриває його країна.

63

⁶³ Натомість, незалежно від абсолютного вмісту глюкокортикоїдів у крові, пацієнти, у яких не було добових коливань рівня глюкокортикоїдів, мали меншу тривалість життя. Гадаю, цей підрозділ нагадує критичне препарування експериментів, проведених у цій галузі, тому хочу зазначити, що я був одним із авторів цього дослідження. Ми й досі взагалі не розуміємо, чому відсутність добових ритмічних коливань рівня глюкокортикоїдів були показником негативного результату лікування. Можливо, відсутність ритму глюкокортикоїдів зовсім не має жодного значення, а є лише хитрим ходом, тоді як дійсно важливим чинником є відсутність ритму якогось іншого гормону, на кшталт мелатоніну. Це питання наразі досліджується.

64

⁶⁴ Шпіґель приділив окрему увагу питанню дотримання режиму лікування. Його видатне дослідження весь час помилково сприймають як докази на користь «психонейроімунного шляху» діяльності імунної системи, і я безмежно поважаю його за опір цій модній тенденції, яку він мимохіть «очолив».

65

⁶⁵ Це просто збісило мене, коли я вперше читав цю книжку ще молодим одинаком; і це обурює мене ще більше тепер, коли в мене є малі діти. А ще я знаю людей, які тяжко страждають, маючи важкохвору дитину.

66

⁶⁶ Цікавинки: больові рецептори високої температури містять складові, які реагують на дещо під назвою «капсаїцин». Що таке капсаїцин? Це активний компонент перцю чилі. Саме тому гостра їжа пече в роті. Які ще види рецепторів розташовані в тих самих нейронах? Ті, що реагують на активні речовини хрону, васабі та гірчиці.

67

⁶⁷ Ось результати нещодавнього дослідження, які мені видаються вкрай цікавими: у групи атлетів (жінок та чоловіків), які змагалися між собою у звичному для себе виді спорту, після завершення змагання виявили анальгезію, зумовлену стресом (після заняття спортом вони могли тримати руки в крижаній воді довше, ніж до нього). Для жінок ключовим чинником було саме фізичне навантаження, бо анальгезію було виявлено також і після занять на велотренажері). А для чоловіків ключовим чинником було змагання, бо анальгезію в них було виявлено і після змагання у відеоіграх.

68

⁶⁸ Це має бути відомо всім, хто народжував дітей або спостерігав за цим процесом безпосередньо поруч (наприклад, я двічі),— опіати дійсно непогано працюють ­після початку переймів.

69

⁶⁹ Однак, щоб внести ще більше сум’яття в цю тему, варто зазначити, що глюкокортикоїди не надто задіяні у феномені анальгезії, зумовленої стресом.

70

⁷⁰ Хвилина слави: якось я зустрівся з Г. М.— звісно, він мене не пам’ятає (о так, несподіванка). І це було щось неймовірне. Так можна було і простояти біля нього весь день, називаючи своє ім’я знов і знов.

71

⁷¹ Насправді про докази появи нових нейронів у мозку дорослої людини заявила у середині 1960-х років групка єретиків, яких чи то проігнорували, чи з ганьбою вигнали з науки. І ось нарешті спеціалісти цієї галузі доросли до їхнього рівня.

72

⁷² Інша ділянка постачає нові нейрони для нюхової системи; за незрозумілих причин, нейрони, які обробляють інформацію про запахи, регулярно відмирають і їх треба заміняти новими. Як показали дослідження, на ранніх строках вагітності в організмі жінки відбувається стрімкий стрибок у виробленні нових нюхових нейронів. До пологів накопичується досить значна їх кількість, тому вчені, які виявили цей феномен, стверджували, що ці нові нюхові нейрони потрібні для того, щоб мати навічно запам’ятала запах своєї дитини (важливий аспект для матерів переважної більшості ссавців). А що ж відбувається на самому початку вагітності, коли ці нюхові нейрони починають з’являтися, але в них немає ніякої потреби? Б’юсь об заклад, це якось пов’язано із сумнозвісною нудотою, на яку страждають вагітні жінки, відразою до їжі та чутливим слухом на цьому етапі. Це не має жодного стосунку до стресу, але надто цікавий факт, щоб не поділитися ним з вами.

73

⁷³ Очевидне запитання: я раз у раз повторював, наскільки важливо під час стресу припинити доставку енергії до неважливих цієї миті частин організму і направити її до м’язів, задіяних у подоланні стресу. У попередньому розділі ми внесли гіпокамп у список органів, які потребують особливої уваги за стресових обставин. Тому видається логічним, що він має отримувати енергію, навіть поки триває стрес. Але чому глюкоза перестає поступати в гіпокамп? Можливо, тому що в цей період ви дієте більше автоматично, покладаючись на імпліцитну пам’ять для здійснення рефлективних рухів — демонструєте свої вміння бойових мистецтв, щоб обеззброїти терориста, або, принаймні, скоординовано відбиваєте м’ячик ракеткою під час змагання з софтболу на корпоративному пікніку, через який ви так хвилювалися. Тому знижена поставка глюкози до таких хитромудрих ділянок мозку, як-от гіпокамп та кора головного мозку, може служити способом скерувати більше енергії до частин мозку, що відповідають за рефлективну пам’ять.

74

⁷⁴ У Розділі 3 описано, як стрес може опосередковано призвести до інсульту або зупинки серця. Однак щодо інших зазначених неврологічних порушень — припадків, травми голови, СНІД-деменції і, головне, хвороби Альцгеймера — немає жодних доказів, що їх спричиняють саме стрес або глюкокортикоїди. Натомість існує ймовірність, що ці чинники можуть загострювати вже наявні такі розлади.

75

⁷⁵ А є ще види, які поринають у сон лише однією половиною свого мозку, а інша половина мозку і одне око активно працюють, щоб виглядати хижаків. Дикі качки, наприклад, які вночі розташовуються на краю своєї групи, одним оком дивляться назовні, і половина мозку, яка реагує на інформацію, що надходить з цього ока, переважно не спить. Серед інших дивних фактів: дельфіни можуть плавати під час сну, а деякі птахи — літати.

76

⁷⁶ Звертаючись до Розділу 10, це саме та частина зорової зони кори головного мозку, яка реагує на прості речі на кшталт крапок та лінії. Її відкрили Г’юбел та Візел.

77

⁷⁷ Дивовижно, але лобова частка повністю дозріває останньою з-поміж усіх частин мозку, десь після 20 років. Чи не пояснює це всі ті нерозсудливі вчинки, які люди роблять до досягнення цього віку?

78

⁷⁸ Окрім цього, мозок не дуже вправний у зберіганні енергії, зважаючи на масштаби його енергетичних потреб. Тому нейрони масово гинуть через деякі неврологічні порушення і нестачу енергії.

79

⁷⁹ Чо не вказав назви авіакомпаній у своєму дослідженні: він або добре вихований, або злякався позову до суду.

80

⁸⁰ Якщо бути цілковито відвертим, у цьому питанні я абсолютний лицемір і мені має бути соромно за те, що я взагалі наважився порушити це питання. Взагалі можна сказати, що за мною немає грішків — я не палю, ніколи не вживав алкоголю або заборонених наркотиків у своєму житті, не їм м’яса, не п’ю чаю та кави. Але я недостатньо сплю. Мені треба було б подрімати ще з часів президенства Картера. У мене є колега, Вільям Демент, визнаний фахівець у дослідженнях сну, який не втомлюється розповідати про згубний вплив недосипання на здоров’я. У дні, коли я маю особливо поганий вигляд після недоспаної ночі, я весь час боюся випадково з ним зустрітися. Отже, робіть як я кажу, а не як я роблю.

81

⁸¹ Проблема тут не в тому, що організм людей похилого віку не здатен виробляти достатньої кількості епінефрину та норепінефрину під час фізичних навантажень. Він виробляє досить значну кількість цих гормонів, насправді навіть більшу, ніж організм молодої людини. Але серце та різні кровоносні судини постарілого організму не так активно відгукуються на дію епінефрину та норепінефрину.

82

⁸² У науковій літературі зазвичай говорилося, що в людей рівень глюкокортикоїдів у стані спокою з віком не підвищується. Однак дослідження, які це показали, проводились у часи, коли у 60 років людина вже вважалася «похилого віку». Сучасні геронтологи вважають, що похилий вік наступає, вже коли людині добре під 80, і порівняно нещодавні дослідження показують різкий стрибок у рівні глюкокортикоїдів у стані спокою у цій віковій групі.

83

⁸³ Процес старіння також викликає значне зниження рівня гормону ДГЕА, якому останній час приділяється багато уваги. Є деякі докази, що ДГЕА слугує «анти­стресовим» гормоном, блокуючи дію глюкокортикоїдів, і що це може мати певний позитивний вплив на здоров’я людей похилого віку. Однак я заховав згадку про ДГЕА у примітку тому, що, на мій погляд, ця тема надто суперечлива і потребує проведення більш ретельних досліджень.

84

⁸⁴ Учені зробили ще одне дуже дивне і провокативне спостереження. Лосось після нересту має в мозку накопичення бета-амілоїдного білку, який також є в мозку людей з хворобою Альцгеймера. Але що робити з цим спостереженням, ще не зрозуміло.

85

⁸⁵ У дитинстві, коли у п’ятницю вся родина вечеряла разом, я збирав курячі кістки з усіх тарілок, зачищав своїм ножем і під кінець десерту з гордістю демонстрував усім зібраний скелет. Згадуючи це зараз, гадаю, я робив це не через захоплення анатомією, а щоб подратувати свою сестру. Нещодавно я прочитав біографію Теодора Рузвельта і зрозумів, що його рішення піти в політику позбавило світ потенційного видатного зоолога. Вже у 18 років Рузвельт публікував статті з орнітології в наукових журналах. А коли йому було лише дев’ять і він дізнався, що мати викинула його колекцію польових мишей, приховану в домашньому льодовику, маленький Теодор почав бігати по будинку, вигукуючи: «Це втрата для науки! Втрата для науки!»

86

⁸⁶ Нещодавно я дізнався про захисну дію соціальної підтримки в неочікуваний спосіб. Місцевий телеканал готував сюжет про стрес, якого завдає громадський транспорт у годину пік, і на їхнє прохання я перетворив цей розділ на 15-секундний коментар. У процесі підготовки в нас з’явилась блискуча ідея запросити людину з поведінкою типу «А» з медичною довідкою про наявність захворювання, яка щодня їздить на роботу з передмістя, і заміряти рівень гормонів стресу в її організмі до та після поїздки у громадському транспорті. Зрештою, ми знайшли потрібного хлопця в місцевій кардіологічній клініці. Чудово. Знімальна група приходить до хлопця додому перед поїздкою на роботу, проводить забір слини у пробірку. Тоді всі разом сідають на приміський поїзд — і тут телевізійники починають хвилюватися, що все пройде занадто спокійно. Але невдовзі починається штовханина та тиснява. Потім беруть другий забір слини. Проводиться лабораторний аналіз, телепродюсери нетерпляче чекають на результат. Отже. Домашній зразок слини — надзвичайно високий рівень глюкокортикоїдів. Зразок після поїздки у транспорті: значне зниження. О, ні. Я переконаний, що результат цього ненаукового експерименту пояснюється саме феноменом соціальної підтримки. Для цього чоловіка, який мав поведінку типу «А», все склалося просто чудово. Його показали по телебаченню, його супроводжувала група людей, щоб задокументувати, який сильний стрес він переживає, їдучи на роботу, він відчуває гордість бути обраним серед усіх представників типу «А», бути їхнім лідером. Напевно, всю поїздку він життєрадісно розповідав, наскільки незручно діставатися до роботи, зазначаючи, що бувають і гірші дні («Ви думаєте, що це затісно? Це ще нормально. Ви ще не їздили 47-м маршрутом».) Це був його зірковий час. Який висновок? У громадському транспорті потрібно їздити лише з дружньо до вас налаштованою знімальною групою.

87

⁸⁷ Що цікаво, цю статтю написав Сеймур Левін, один із гігантів цієї галузі, та його син Роберт, професійний музикант оркестру.

88

⁸⁸ Сатирична газета The Onion висміяла невизначеність такого роду інформації у дотепній статті, у якій описується, як Том Рідж, секретар внутрішньої безпеки США, начебто оголошує введення нових рівнів небезпеки. «Було введено помаранчево-червоний рівень небезпеки, червоно-помаранчевий рівень небезпеки, маруновий рівень небезпеки, палено-сієновий рівень небезпеки та охровий рівень небезпеки,— сказав Рідж.— Вони означають, у порядку наростання небезпеки: занепокоєння, глибоке побоювання, сильна тривога, вбивчий жах та штанонапудний кошмар. Прошу всіх узяти до уваги» (газета The Onion, випуск від 26 лютого 2003 року).

89

⁸⁹ Трохи зі статистики самогубств: жінки більш схильні скоїти самогубство у стані депресії, ніж чоловіки; але серед чоловіків фіксується більше успішних спроб. Група найбільшого ризику — це одинокі білошкірі чоловіки у віці понад 65 років і, звісно, з доступом до зброї.

90

⁹⁰ Сучасне повальне захоплення травами, зокрема звіробоєм звичайним, почало набувати певного авторитету і в традиційних наукових колах. Звіробій припиняє зворотне захоплення серотоніну, дофаміну та норепінефрину і практично має таку саму дієвість, як антидепресанти на кшталт прозаку. До того ж, якщо людина не вживає ніяких додаткових медикаментів, звіробій викликає менше побічних ефектів, ніж СІЗЗС. Однак з’являється дедалі більше доказів, що він може серйозно знижувати ефективність великої кількості інших препаратів.

91

⁹¹ Оскільки мозок не чутливий до болю, пацієнти під час багатьох таких операцій перебувають у притомному стані (а їхні голови, звичайно, під місцевою анестезією). Це доцільна практика, бо ще до появи сучасних томографічних методик хірурги під час операції часто звірялися з реакцією пацієнта, а для цього він мав бути у свідомому стані. До певної частини мозку прикріпляли електрод, вмикали його, пацієнт смикав рукою. Тоді електрод вводили глибше, вмикали, пацієнт смикав ногою. Так лікарі швидко визначали потрібний маршрут, звіряючись із «мапою мозку», визначали своє місцезнаходження, заходили на дюйм глибше, повертали ліворуч за третім нейроном і знаходили пухлину. Приблизно так.

92

⁹² Які ще зміни відбуваються після такої операції? Коли кора головного мозку перестає надсилати абстрактні думки решті ділянок мозку, людина втрачає як зданість переживати абстрактне горе, так і отримувати абстрактне задоволення. Однак такі операції проводяться лише для пацієнтів, які повністю втрачають дієздатність через депресію і десятиліттями лежать у державній лікарні, роблячи періодичні слабкі спроби покінчити з собою.

93

⁹³ Уважні читачі пригадають експеримент із застосуванням дексаметазону для виявлення причин, чому в похилому віці виникають труднощі з припиненням секреції глюкокортикоїдів. Такий самий експеримент було проведено і тут. Насправді уважний читач також пригадає, що труднощі з припиненням секреції глюкокортикоїдів у похилому віці — «стійкість до дексаметазону» — найчастіше виникають унаслідок пошкодження частини мозку, яка допомагає завершити глюкокортикоїдну стресову реакцію. Чи відбувається щось схоже під час депресії? Як побачимо невдовзі, це може відбуватись у разі деяких видів довготривалої депресії. Однак підвищений рівень глюкокортикоїдів фіксують у людей з депресією, які не мали жодних травм. Цілком імовірно, що тривалий стрес зменшує кількість глюкокортикоїдних рецепторів у відповідній частині мозку, негативно впливаючи на здатність нейронів точно визначати вміст гормонів у крові.

94

⁹⁴ Розділ 10 наводить висновки революційного дослідження, які свідчать про здатність мозку дорослої людини, точніше, його гіпокампу, до формування нових нейронів. Дослідження також показало, що стрес та глюкокортикоїди є найсильнішими гальмівними чинниками нейрогенезу. Також зазначалося, що поки достеменно невідомо, для чого потрібні ці нові нейрони, хоча було б логічно припустити, що нові нейрони в гіпокампі можуть позитивно впливати на роботу пам’яті. Отже, логічно було б також припустити, що зупинення нейрогенезу в гіпокампі до та під час депресії може спричинити зазначені проблеми в роботі пам’яті. Як на мене, тут усе зрозуміло. Проте в науковій спільноті існує думка, що припинення нейрогенезу також зумовлює виникнення емоційних симптомів (ангедонію та смуток, які є визначальними для депресії), а також що дієвість антидепресантів пов’язана з перезапуском гіпокампного нейрогенезу. Ця теорія стала дуже популярною і навіть отримала декілька переконливих доказів на свою підтримку. Однак я вважаю, що ці докази та сама ідея не надто переконливі — я можу погодитись із наявністю зв’язку між діяльністю гіпокампу та емоційними характеристиками депресії, проте мені видається дуже притягнутим за вуха припущення, що цей зв’язок нібито лежить в основі виникнення хвороби. (Я навмисно приховав свою думку у примітки з надією на те, що деякі мої колеги, яких я люблю та поважаю, але з якими ми розходимось у цьому питанні, не прийдуть вбивати мене.)

95

⁹⁵ Що цікаво, найефективнішим блокатором глюкокортикоїдних рецепторів є вже відомий препарат — декому сумновідомий — RU486, пігулка для переривання вагітності. Він блокує роботу не тільки рецепторів матки, які реагують на прогестерон (ще один стероїдний гормон), але й глюкокортикоїдних рецепторів також.

96

⁹⁶ Вам може здатися, що вивчена безпорадність проявляється виключно у вигляді психомоторної загальмованості. Можливо, щур настільки виснажений неконт­рольованими ним ударами електричним струмом, що просто не має сил активно боротися з цими обставинами. Така думка зміщає акцент з синдрому вивченої безпорадності як когнітивного стану («я нічого не можу з цим зробити») або ангедонічного емоційного стану («ніщо не приносить мені задоволення») лише на психомоторне пригнічення («все видається мені настільки виснажливим, що я краще просто посиджу ось тут»). Селігман та Маєр люто заперечували таку інтерпретацію та наводили дані, згідно з якими щури із синдромом вивченої безпорадності були не тільки настільки ж активними, як і щури з контрольної групи, а й не здатні (що більш важливо) виконувати завдання «пасивного уникнення», які вимагають стану спокою, а не активних дій (інакше кажучи, це ситуації, за яких потрібна невелика психомоторна загальмованість). Відстоює концепцію психомоторної загальмованості інший видатний фахівець цієї галузі, Джей Вайс, який зі свого боку наводить переконливі докази здатності «безпорадних» щурів нормально справлятися з завданнями пасивного уникнення, що свідчить про те, що безпорадність є саме психомоторним явищем, а не когнітивним чи емоційним. Ця суперечка триває вже кілька десятків років, і я навіть не уявляю, як вона може вирішитися.

97

⁹⁷ Перш ніж ми закриємо тему вивченої безпорадності, я хочу визнати, що на тваринах дійсно проводять жорстокі досліди. Чи справді не існує жодної альтернативи? Як не прикро це казати, але я вважаю, що ні. Можна досліджувати рак у чашці Петрі — виростити пухлину і потім аналізувати, які ліки уповільнюють її ріст і з якими побічними наслідками це відбувається; можна в цій самій чашці проводити експерименти з атеросклеротичними бляшками — виростити клітини кровоносної судини і проаналізувати, які ліки здатні усунути холестерол з їхньої поверхні і за якої дози. Однак неможливо зімітувати депресію в чашці Петрі або на комп’ютері. Мільйони людей мають цей кошмарний розлад, методика лікування досі недосконала, і експерименти на тваринах залишаються найефективнішим способом її покращити. Якщо вчений вважає, що досліди на тваринах є сумним, але прийнятним явищем, його мета — це займатися потрібними дослідженнями за участю найменшої можливої кількості тварин і завдаючи їм якомога менше болю.

98

⁹⁸ Наприклад, імовірно існує аналогічний взаємозв’язок між стресом, глюкокортикоїдами та тирозингідроксилазою.

99

⁹⁹ Контрольна складова дослідження була дуже складною. Потрібно було знайти анестетик, що не впливає на вміст гормону, який потрібно заміряти. «Полювати» на тварин потрібно в однаковий час доби, щоб відслідкувати добові коливання рівня гормону. Для того щоб здобути першу пробу крові для визначення базового рівня гормону в нестресових умовах, не можна обирати хвору або травмовану тварину або мавпу, яка в цей день билася або спарювалася. Якщо я хотів виміряти рівень холестерину, мені не підходив бабуїн, який їв упродовж останніх 12 годин. Якщо потрібно заміряти рівень гормону у стані спокою, не можна цілий ранок маячити в мавпи перед очима і нервувати її своїми спробами «вполювати», потрібно зробити всього один постріл і так, щоб тварина вас не бачила. А коли вам нарешті вдалося її приспати, забір крові треба проводити негайно, доки рівень гормону не змінився у відповідь на анестетик. Досить непросте завдання навіть для людини з вищою освітою.

Чому ці досліди проводяться виключно на самцях? Бо весь час приблизно 80 % самок бабуїнів або вагітні, або вигодовують дітей. Ніхто не хоче цілити у вагітну самку, бо анестезія може нашкодити плоду. І ніхто не хоче налякати дитину, «підстреливши» її матір, і залишити маля майже на цілий день без молока, доки триває дослід.

100

¹⁰⁰ Наголошуючи на специфічності природи тривожності, психоаналітик Анна Араґно написала: «Тривожність випалює корені свого походження».

101

¹⁰¹ Мигдалеподібне тіло також відповідає за почуття агресії. Важко зрозуміти, чому людина агресивна, не розуміючи, що викликає в неї тривожність чи страх.

102

¹⁰² Приголомшливий клінічний доказ наводиться в нещодавньому дослідженні Ларрі Кегілла та Роджера Пітмена з Гарвардського університету. Вони встановили, що якщо зупинити діяльність симпатичної нервової системи в людини, яка щойно пережила сильну психологічну травму (за допомогою препарату бета-блокеру, про який ми згадували у Розділі 3), імовірність розвитку посттравматичного стресового розладу у цієї людини зменшиться. Який можна зробити висновок? Якщо зменшити інтенсивність сигналу симпатичної нервової системи до мигдалеподібного тіла внаслідок певного явища, то мигдалеподібне тіло може в подальшому і не провокувати сильної реакції на це явище.

103

¹⁰³ Отже, збуджене мигдалеподібне тіло активізує симпатичну нервову систему, а збуджена симпатична нервова система збільшує ймовірність активізації мигдалеподібного тіла (як ми дізналися з попереднього абзацу). Тривожність може породжувати сама себе.

104

¹⁰⁴ Одне нове дослідження, яке мене особисто дуже насторожує, говорить про активізацію мигдалеподібного тіла за показу фотографії людини іншої раси. Потрібно провести безліч інших досліджень, щоб проаналізувати, який саме вираз обличчя викликав таку реакцію і в якої людини. Але наразі лише уявіть, до яких наслідків може призвести таке дослідження.

105

¹⁰⁵ Інститут Ґеллапа проводив дослідження громадської думки за допомогою опитувальників для самостійного заповнення. Жителі яких міст виявилися найбільш вороже налаштованими? У спадному порядку: Філадельфія, Нью-Йорк, Клівленд, Де-Мойн, Чикаго, Детройт, Денвер, Міннеаполіс, Сіетл, Гонолулу. Я в основному згодний з результатами, окрім наявності в цьому списку Де-Мойну.

106

¹⁰⁶ Можна перефразувати відомий афоризм: «Я нікому не дозволю руйнувати мою душу та моє здоров’я ненавистю до нього».

107

¹⁰⁷ Якось я слухав аудіозапис проповіді під назвою «Назад у коробку» преподобного Джона Ортберґа. У ній він наводить випадок зі своєї юності. Його бабуся, побожна, добра, турботлива жінка була надзвичайно азартним і майстерним гравцем у «Монополію», і всі їхні поєдинки під час літніх канікул завершувалися безумовними поразками хлопця. Але ось одного року він почав тренуватися як божевільний, відточив свій макіавеллівський інстинкт, виробив безжальний і нещадний стиль гри і, зрештою, переміг бабусю. Після завершення гри вона встала і почала спокійно складати картки і фішки до коробки.

«Знаєш,— сказала вона немов ненароком,— це чудова гра, але коли вона закінчується, то всі картки просто складають назад у коробку». Ви накопичуєте свою власність, готелі [звідси починається проповідь]… свої статки, здобутки, нагороди, все що завгодно, але, зрештою, всьому настане кінець і все це повернеться назад у коробку. А ви залишитеся лише з тим, як ви прожили своє життя.

Я слухав цей запис за кермом автомобіля, поспішаючи на поїзд до міста, що вирушав о п’ятій ранку; мій ноутбук було заряджено, щоб не марнувати ані миті дорогою у поїзді, однією рукою я кермував, а іншою тримав і доїдав свій сніданок, паралельно слухав проповідь, готуючись до написання цього розділу. І хоча спрямованість цієї проповіді була очевидною від самого початку і в ній постійно згадувалося про Ісуса та інші моменти, яких я не поділяю, вона довела мене до сліз.

108

¹⁰⁸ У цьому виданні довелося подати цю розповідь у минулому часі. Доктор Фрідман, який був для мене наче батько, відійшов у віці 91 року. І навіть коли було очевидно, що часу в нього лишається зовсім мало, йому вдавалося боротись із нещадним плином часу і жити на повну. Він не перетворився на вічно незадоволеного старигана, а до своїх останніх днів приймав пацієнтів, керував інститутом при Медичному центрі Університету Каліфорнії у Сан-Франциско, дратуючись, що це заважає йому в науковій роботі, чекав на результати проведених досліджень, сперечався з колегами в галузі, які дотримувалися відмінних від його поглядів. Він хотів багато чого від життя — його не лякало, що щось може не справдитися, бо сама жага була для нього стимулом і винагородою. Він був глибоко переконаний, що світ стане набагато кращим, якщо якось допомогти людям з поведінкою типу «А» — Фрідман був одним із двох людей, розмову з якими я описував трохи раніше (другим був його головний лікар, Барт Спараґон), які сказали, що займаються радше питаннями етики, а не кровоносних судин. У Фрідмана був дуже цікавий особистий досвід. До того як у нього стався серцевий напад у п’ятдесят з чимось років, він був надзвичайно імпульсивним та гарячковитим. Пізніше він міг стати перед групою своїх пацієнтів — безжальними церберами-директорами компаній з яскраво вираженою поведінкою типу «А» — і сказати їм: «Ви не повинні думати про мене як про людину, яка мала поведінку типу “А” і отримала проблеми з серцем. Подумайте про мене як про людину, яка мала поведінку типу “А” і тому була поганою людиною», а тоді розповісти про людей зі свого оточення, з якими він був грубим і різким, чиїх старань не помічав, чиїм здобуткам заздрив. Це він розповідав з висоти своїх 90 років, ніби колишній алкоголік, який став проповідником і має що розповісти про своє минуле. Кардіологія як покаяння. Важко зробити вибір між спробами зробити світ здоровішим чи добрішим. Йому вдавалося і те і те. Мені його не вистачає.

109

¹⁰⁹ Я пишаюсь тим, що я вчений, завдяки такому вишуканому, чітко продуманому і оригінальному експерименту.

110

¹¹⁰ Короткий відступ про політкоректність у лоскотанні. Якось я читав одну дивну нудну статтю, у якій говорилося, що насправді ніхто не любить, коли його лоскочуть, що вся справа у прояві сили та контролю з боку того, хто лоскоче, особливо коли лоскочуть дітей, і що сміх, викликаний лоскотанням, насправді свідчить не про задоволення, а є рефлекторним, і якщо хтось просить про те, щоб його полоскотали, то це є ознакою прийняття свого статусу підлеглого і любові до своїх пут. Ще й згадувалися терміни «фалоцентричний» та «біла людина», а також фейкові цитати індіанського вождя Сіетла. Будучи біологом, перше, що я роблю, коли стикаюсь із незрозумілою річчю на кшталт цієї, це перевіряю наявність філогенетичного прецеденту, щоб зрозуміти природу людського феномену — чи роблять так інші види? Тому що якщо інші близькоспоріднені види роблять так само, це послаблює аргументи про вкоріненість певного феномену в людській культурі. Можу сказати, що шимпанзе люблять лоскотання. Одним з перших слів, що опановують шимпанзе, які вивчають американську жестову мову, є «лоскотання», а одним з перших речень — «полоскочи мене». Я працював з одним з таких шимпанзе в університеті. Коли він правильно показував послідовність слів у фразі «полоскочи мене», я починав лоскотати його як божевільний, а шимпанзе згортався клубочком, хапався за ребра і беззвучно із придихом сміявся. Коли я зупинявся, він підіймався, сідав, переводив дух, протирав лоба, показуючи, що все це було аж занадто для нього. Тоді в очах мавпи загорявся вогник, він показував «полоскочи мене» і все повторювалося знову.

111

¹¹¹ Один мій університетський друг, який зазнав низки невдач на любовному фронті, так вміло резюмував цю концепцію, що ним би пишався сам Джордж Бернард Шоу: «Стосунки — це ціна, яку ти платиш за очікування на них». (А сам Бернард Шоу колись написав: «Любов — це грубе перебільшення відмінностей між однією людиною та всіма іншими».)

112

¹¹² Це пояснює стан людей, описаний у Розділі 14, що часто спостерігається після введення дози синтетичних глюкокортикоїдів для контролю перебігу аутоімунного або запального захворювання. Загалом люди, як правило, почуваються пригніченими, але в перші дні після введення дози все навпаки — вони сповнені сил та ейфорії.

113

¹¹³ Очевидно, що замість терміну «адреналіновий наркоман» або навіть «епінефриновий наркоман» доречніше було б вживати «наркоман, що ловить кайф від помірного та короткочасного підвищення рівня глюкокортикоїдів».

114

¹¹⁴ Багато фахівців у галузі залежності вважають, що існують особистості, які мають залежності всіх можливих видів — від наркотиків, алкоголю, азартних ігор, є нерозбірливими у фінансах та статевих зв’язках. Проте це суперечлива думка.

115

¹¹⁵ Івел Кнівел — американський виконавець трюків на мотоциклі.— Прим. пер.

116

¹¹⁶ Я провів десь із десяток літніх відряджень, спостерігаючи за особливостями нейроендокринних механізмів у бабуїнів, які зумовлювали неефективну діяльність глюкокортикоїдної системи у тварин з низьким ієрархічним положенням. «Нейроендокринні механізми» — це етапи, що пов’язують роботу головного мозку, гіпофізу та надниркових залоз у регуляції викиду глюкокортикоїдів. Питання полягало в тому, на якому з етапів — у головному мозку, гіпофізі чи надниркових за­лозах — виникала проблема. Виявилося, що багато процесів протікають по-­різному у тварин з різним положенням в ієрархії. Що цікаво, механізми, характерні для організму бабуїнів з низьким положенням, майже ідентичні з механізмами, що зумовлюють підвищення рівня глюкокортикоїдів у багатьох людей у глибокій де­пресії.

117

¹¹⁷ Як ви гадаєте, чи спокійно жилося російському царю в 1917 році?

118

¹¹⁸ Для того щоб вам було легше зрозуміти, що погані часи для певної соціальної групи не означають важке становище для кожної конкретної людини, згадайте про всіх тих людей, які заробили собі статки, продаючи на чорному ринку пеніцилін та накопичуючи таємні запаси важливих продуктів харчування під час війни.

119

¹¹⁹ Як ще один приклад, у країнах Європи соціально-економічний статус може з вірогідністю у 68 % спрогнозувати інсульт. Однак не всі хвороби більш розповсюджені серед бідних, є й ті, які надають перевагу заможним. Наприклад, меланома говорить нам про те, що засмагання в шезлонгу може нести зовсім інші ризики, ніж почервоніння шиї від фізичної праці у зігнутому положенні (великий відсоток бідних людей, які працюють під сонцем, мають достатній вміст меланіну у шкірі, якщо ви розумієте, про що я). Або ж розсіяний склероз та кілька інших аутоімунних захворювань, а також поліомієліт у свої кращі роки. Або так званий «госпіталізм» — педіатричне захворювання 1930-х років, яке виникало через тривале перебування дитини в лікарні. Зараз уже зрозуміло, що основною причиною була недостатня кількість соціальних контактів — і діти, які лежали в бідніших лікарнях, менше були схильні до цього захворювання, бо такі лікарні не надавали одномісних палат.

120

¹²⁰ Деякі фахівці в цій галузі встановили (ще до виходу фільму з Ді Капріо) чіткий взаємозв’язок між людськими втратами внаслідок потоплення «Титаніка» та градієнтом СЕС.

121

¹²¹ Це означає, що якщо ви й народились у бідній родині — ви ще не приречені. Певний позитивний вплив може справити соціальна мобільність.

122

¹²² Хочу зазначити один разючий нюанс: рівень освіти фактично поглиблює «медичну нерівність». Медичні дослідження породжують нові підходи в лікуванні та профілактиці захворювань, і саме освічені люди першими дізнаються про них, оцінюють і застосовують на собі, отримуючи для себе переваги і користь і ще більше посилюючи градієнт у сфері охорони здоров’я.

123

¹²³ Це може здатися побічною темою, але вона така ж важлива, як усі теми, що я порушую в цій книжці. Якщо не брати до уваги 25 % найбідніших країн у світі, немає жодного зв’язку між загальним рівнем достатку країни та відсотком її громадян, які вважають себе щасливими. (Громадяни скількох країн визнали себе принаймні так само щасливими, як американці, або й щасливішими, хоча ці країни й бідніші за США? Десятьох країн, більшість із яких мають державні системи соціального забезпечення. А менш щасливими? Десятка країн з найбільш нещасливими громадянами — це країни колишнього СРСР та Східної Європи.)

124

¹²⁴ 1960 року США належало 13 місце в рейтингу країн з найдовшою тривалістю життя, що є досить посереднім результатом. Але 1997 року США опустилися вже на 25 позицію. Хоча, наприклад, греки, середній дохід яких десь уполовину менший, ніж в американців, живуть довше.

125

¹²⁵ Штати з найвищим ступенем майнової рівності — це штати регіону Нова Англія, а також штати в регіоні прерій, як-от Дакота, Айова та Юта; з найнижчим — штати Глибокого Півдня і Невада.

126

¹²⁶ Відповідно, сума сукупного доходу громади, яка мала бути перерозподілена між багатою та бідною частинами населення для зрівняння їхніх доходів, називається індексом Робіна Гуда.

127

¹²⁷ Навіть на рівні студентських містечок — що більший соціальний капітал студмістечка, то менше студенти пиячать.

128

¹²⁸ Політолог Роберт Патнам з Гарварду є автором відомої метафори, яка описує цей стан американської відчуженості, що стає дедалі більш розповсюдженим: «грати в боулінг із самим собою». За останні десятиліття дедалі більше американців грають у боулінг, але мало хто з них бере участь у квінтесенції цього американського соціального феномену — лігах з боулінгу.

129

¹²⁹ Еванс пояснює цю думку, зауважуючи: «Більшість студентів змушені жити за дуже обмежених фінансових можливостей, але не в бідності. Це дуже різні речі».

130

¹³⁰ Еванс пояснює цю думку, зауважуючи: «Більшість студентів змушені жити за дуже обмежених фінансових можливостей, але не в бідності. Це дуже різні речі».

131

¹³¹ А чинник поваги може допомогти пояснити висновок дуже популярного дослідження про те, що актори лауреати премії Оскар живуть приблизно на чотири роки довше за номінантів, незважаючи на те, у якому віці отримали золоту статуетку.

132

¹³² Щодо цього я не дуже впевнений. Я був присутній під час народження своїх обох дітей, і метод Ламаза чудово допомагав моїй дружині лише десь на хвилини три, після чого він допомагав лише тим, що я бездумно переглядав нотатки з уроків методу Ламаза.

133

¹³³ Fortune 500 — щорічний список, що складається та публікується в американському журналі Fortune. До списку входять 500 найбільших американських корпорацій, впорядкованих за валовим доходом.— Прим. пер.

134

¹³⁴ Певний час тому американський уряд запропонував нові стандарти для покращення психологічного стану приматів, яких використовують для дослідів. Одна з таких пропозицій, хоч і мала благі наміри, була абсолютно непрофесійною: мавпи, які живуть в окремих клітках під час дослідження, мають хоча б раз на тиждень проводити певний час у товаристві інших мавп. Саме така соціальна ситуація досліджувалась роками як модель хронічного соціального стресу, тому було зрозуміло, що нові стандарти лише погіршать психологічний стан тварин. На щастя, у запропоновані стандарти було внесено зміни після втручання експертів.

135

¹³⁵ Одна стаття в американській сатиричній газеті The Onion (випуск від 25 жовтня 2001 року) розпочинається так: «Нью-Гейвен, Коннектикут. Повідомляємо про подію, яка допоможе пояснити бентежну та суперечливу природу всесвіту, що вже тисячі років турбує філософів, теологів та інших дослідників долі людини. У Господа Бога, творця світу та божества для мільярдів послідовників, у понеділок діаг­ностували біполярний розлад».

136

¹³⁶ Коли я був малим, мене навчали, що Голокост був логічною відповіддю Бога на образу, яку вчинили Йому німецькі євреї, вигадавши реформаторський рух. У тому віці це заспокоювало мене, але коли моя віра зникла, я відчув неймовірну лють від тих слів.

137

¹³⁷ Ця тема блискуче розкрита в книжці мовознавиці Дебори Таннен You Just Don’t Understand («Ти просто не розумієш»), яка має стати обов’язковою до прочитання для всіх молодят.